Выбрать главу

— Бракує кебети? — перепитав Ваймз. 

— О, не треба так засмучуватися, командоре. Це стосується пожежі в посольстві. Ти поводився вкрай відважно. 

— Я був збіса нажаханий! 

— Що ж, тут тонка межа. Це єдине, чого я не передбачив. 

Ваймзова голова зараз нагадувала хаотичний стіл для снукеру, на якому чорна куля раптом залетіла в лузу. 

— То ти передбачив пожежу? 

— В будівлі не мало бути людей… 

Ваймз наважився. Його руки схопили Ахмеда за шию і з гуркотом притиснули до колони. 

— Та жінка опинилася в пастці! 

— Так… треба… було! — захрипів Ахмед. — Треба… було… якось… відвернути… увагу! Його… життя… було… в небезпеці, я мусив його звідти витягнути! Я не… знав… про ту… жінку, а потім вже було пізно… клянуся! 

Крізь багряну пелену люті Ваймз відчув, як щось вкололо його в живіт. Опустивши очі, він побачив ніж, що магічно з’явився в другій руці чоловіка. 

— Послухай… — прошипів Ахмед. — Принц Кадрам замовив убивство свого брата… Як краще продемонструвати… віроломство пожирачів сосисок… що вбивають миротворця… 

— Свого рідного брата? І ти хочеш, щоби я в це повірив? 

— У посольство надходили… зашифровані… повідомлення… 

— Старому послу? Я в це не вірю! 

Якусь мить Ахмед стояв непорушно. 

— А ти й справді не віриш, еге ж? — мовив він. — Не скупися, сер Семюел. Стався до людей по-справжньому однаково. Дай хапонцям право бути лукавими мерзотниками, добре? Посол, щоб ти знав, зарозумілий дурень. Анк-Морпорк не має монополії на таких типів. Але всі повідомлення спочатку отримує його заступник. Він… амбітний молодий чоловік… 

Ваймз послабив хватку. 

— Він? Я зразу ж подумав, що він хитрун! 

— Підозрюю, ти ще й прийняв його за хапонця, але я тебе розумію. 

— І ти розшифрував цей код, чи не так? 

— Ой, перестань. Хіба ти не читаєш писанину Ветінарі догори дриґом, коли стоїш у нього перед столом? Крім того, я поліцейський принца Кадрама… 

— То він твій господар, правильно? 

— А кого ти обереш своїм господарем, сер Семюел, коли опинишся на роздоріжжі? 

Двоє чоловіків стояли, зімкнувшись поглядами. Ахмед хрипко сопів. 

Ваймз відійшов назад. 

— Ці повідомлення… ти їх маєш? 

— О, так. Із його печаткою. — Ахмед потер собі шию. 

— О боги. Оригінали? Я думав, вони лежать за сімома замками. 

— А вони і лежали. В посольстві. Але під час пожежі треба було багато рук, щоб перенести важливі документи в безпечне місце. Ця пожежа була дуже… до речі

— Смертний вирок для рідного брата… що ж, таке в суді не оскаржиш… 

— У якому суді? Король і є закон. — Ахмед сів. — Ми не такі, як ви. Ви вбиваєте королів. 

— Я віддаю перевагу слову «страчуємо». І то тільки раз, і то дуже давно, — уточнив Ваймз. — Це тому ти мене сюди затягнув? До чого вся ця драма? Міг приїхати до мене в Анк-Морпорк! 

— Ти підозріливий чоловік, командоре. Ти б мені повірив? Крім того, я мусив витягти звідти принца Куфуру, поки він не, ха‑ха, «вмер від отриманих поранень». 

— А де зараз принц? 

— Неподалік. У безпеці. Запевняю тебе, в пустелі йому набагато безпечніше, ніж в Анк-Морпорку. 

— А як він почувається? 

— Вже краще. За ним доглядає одна старенька пані, якій я довіряю. 

— Твоя матінка? 

— Фу ти, ні! Моя матінка — д’реґ! Вона би смертельно образилась, якби я їй довіряв. Вона би сказала, що погано мене виховала. 

На цей раз він побачив вираз Ваймзового обличчя. 

— Вважаєш мене освіченим варваром? 

— Скажімо так, я би дав Сніжку Слоупсу шанс. 

— Справді? Озирнись довкола, сер Семюел. Твоя… патрульна ділянка… це місто, яке ти можеш обійти за пів години. Моя ж налічує два мільйони квадратних миль пустелі й гір. Мої товариші — шабля і верблюд — не найкращі співрозмовники, повір мені на слово. О, в містечках та містах інші вартові. Вони мислять просто. А я блукаю пустирями і женуся за розбійниками і вбивцями, за п’ять сотень миль від будь-кого, хто зі мною заодно, тому мені важливо вселяти страх і завдавати першого удару, бо на другий часу вже може не бути. Вважаю, що я певною мірою чесний чоловік. Я пережив сім років навчання в Анк-Морпоркській приватній школі, де джентльменські сини дивилися на мене з погордою. Запевняю, порівняно з цим життя серед д’реґів — пісня. А ще я швидко і недорого чиню правосуддя.