— Їхній… провідний вершник тримає… знамено, все ще скручене, здається…
— Цього не може бути, сер! — вигукнув лорд Іржавський. Лорд Селашіль, який стояв позаду нього, закотив очі.
— …а, тепер він його розгортає… це… білий стяг, сер.
— Хтось хоче здатися?
Генерал опустив підзорну трубу.
— Це не… я не… їм, схоже, не терпиться це зробити, сер.
— Пошліть загін, щоб узяв їх у полон, — розпорядився принц Кадрам.
— Ми зробимо те саме, — квапливо кинув лорд Іржавський, кивнувши лейтенанту.
— А, спільна операція, — мовив Принц.
За кілька секунд дві групи чоловіків відкололися від своїх армій і вирушили на перехоплення.
Всі побачили раптові відблиски сонячного світла з хмари, що насувалася. Вершники їхали зі зброєю.
— Атакувати під знаменом капітуляції? Це… аморально! — вигукнув лорд Іржавський.
— Радше незвично, — сказав Принц.
Три загони могли би зустрітися, якби не той факт, що навіть фахівцям важко було розрахувати відстань, яку може пробігти верблюд. Поки двоє командирів зрозуміли, що треба повертати, вони вже давно мали почати розворот.
— Схоже, ваші люди припустилися помилки, сер, — зауважив лорд Іржавський.
— Знав, що треба було приставити до них білого офіцера, — сказав Принц. — Але… ой, лишенько, схоже, вашим воякам пощастило не більше…
Він запнувся. Виникла якась плутанина. Загони перехоплення з обох сторін отримали розпорядження, та ніхто їм не сказав, що робити в разі зіткнення з іншим загоном перехоплення. А там були чоловіки, з якими їм належало боротися. Загін складався або з підступних замурзаних рушникоголових, або з віроломних ненадійних безумців — пожирачів сосисок. До того ж це було поле бою. Всі були нажахані, а відтак — злі. І всі були озброєні.
Сем Ваймз почув позаду себе крик, але тої миті його хвилювало інше. Бо неможливо їхати навскач на верблюді й не думати про те, що з твого тіла от‑от вистрибнуть печінка з нирками.
Він був переконаний, що лапи істоти якось неправильно рухалися. Ніщо на нормальних лапах не мало так сильно його трясти. Обрій смикався то назад, то вперед, то вгору, то вниз.
Як там Ахмед казав?
Ваймз добряче вдарив верблюда і заволав йому «Хутхутхут!»
Той пришвидшився. Поштовхи синхронізувалися, тож його тіло більше не стрясалося, але фактично перебувало в постійному стані трусіння.
Ваймз знову вдарив його ціпком і спробував закричати «Хутхутхут!», але в нього вийшло щось на кшталт «Хнґнґнґн!». В кожному разі верблюд, схоже, дістав десь додаткову пару колін.
Крики позаду нього посилилися. Повернувши голову настільки, наскільки йому ставало духу, він побачив кількох д’реґів, що намагалися його наздогнати. Він був впевнений, що чув крик Моркви, але сумнівався через власний крик.
— Зупинися, виродку! — він загорланив.
Намет стрімко наближався. Ваймз знову вдарив ціпком і потягнув за віжки, і, вочевидь, відчуваючи якимось особливим верблюжим органом найнеприємніший момент для зупинки, верблюд спинився. Ваймз ковзнув уперед, обхопив руками верблюжу шию, яка, здавалося, була вкрита старими килимками для ніг, і напів упав, напів звалився в пісок.
Інші верблюди з глухим тупотом зупинялися довкола нього. Морква вхопив його за руку.
— З вами все гаразд, сер? Це було неперевершено! Ви неабияк вразили д’реґів, демонструючи непокору! І далі без упину гнали верблюда, коли той уже і так нісся галопом!
— Ґнґн?
Вартові довкола намету трохи загаялися, але це тривало недовго.
Вітер підхопив білий стяг на списі Моркви, і той затріпотів.
— Сер, усе ж правильно? Просто, зазвичай білий стяг…
— Може також означати, за що ми боремося, а?
— Мабуть, що так, сер.
Д’реґи оточили намет. У повітрі стояли пил і крики.
— Що там сталося?
— Невеличка сварка, сер. Наші… — Морква завагався, а тоді виправився. — Тобто анк-морпоркські солдати вступили в бій з хапонцями, сер. А д’реґи б’ються з тими і тими.
— Що, ще до того, як офіційно оголосили битву? Хіба за таке не дискваліфікують?
Ваймз озирнувся на вартових і показав на прапор.
— Ви знаєте, що означає цей прапор? — запитав він. — Я хочу, щоб ви…
— Пане Ваймз, це ви? — урвав його один із морпоркців. — А це капітан Морква, чи не так?
— О, здрастуйте, пане Малодошко, — привітався Морква. — Сподіваюся, вас добре годують?
— Так, сер!
Ваймз закотив очі. Знову цей Морква знає всіх довкола. І чоловік той звернувся до нього «сер»…