— Що вони ще придумали?
— Що ж… — Колон ламав собі мізки. — Наприклад, ал-гебра. Це задачки з літерами. Для тих… тих, хто не дружить з цифрами, розумієш?
— Точно?
— Звичайно, — підтвердив Колон. — Насправді, — він правив далі, тепер уже трохи впевненіше, коли бачив, в якому напрямку рухатись далі. — Мені один чарівник із Академії сказав, що вони придумали ніщо і цим зробили неабиякий внесок у математику. А я на те: «Га?», а він мені: «Вони придумали нуль».
— Мені якось не дуже мудро звучить, — мовив Ноббі. — Всякий може придумати ніщо. Я от нічого не придумав.
— Ось і я про що, — підтримав його Колон. — Я сказав йому, що деякі люди придумали цифри, такі як «чотири» і…
— …сім…
— …атож, і ці люди — генії. Ніщо не потрібно було придумувати. Воно завжди лежало на поверхні. А вони певно його випадково знайшли.
— Бо довкола них сама пустеля.
— Так. Ти це гарно підмітив. Пустеля. Де, як усім відомо, нічого немає. Для них ніщо — основний природний ресурс. Це навіть не обговорюється. А ми більш цивілізовані, розумієш, нам є що рахувати, тож ми винайшли цифри. Це як… кажуть, що хапонці винайшли астрономію…
— Ал-трономію, — ввічливо виправив його Ноббі.
— Ні, ні… ні, Ноббі, гадаю, вони вже встигли до того часу придумати літеру «с». Певно, поцупили її у нас… Хай там як, вони просто мусили винайти астрономію, бо їм, крім неба, більше нема на що глядіти. Всякий може дивитися на зорі й роздавати їм назвиська. Тому винайшли — це гучно сказано. Ми ж, коли щось мигцем угледіли, не талапаємо всім довкола, що це наш винахід.
— Я чув, у них там багато дивних божків, — мовив Ноббі.
— Ага, і схиблених священників, — додав Колон. — У половини з них піна з писка йде. Вони вірять у всякі божевілля.
Якусь мить вони мовчки спостерігали за художником. Колон якраз боявся наступного запитання.
— То чим саме вони від нас відрізняються? — запитав Ноббі. — Бо деякі наші священники теж трохи…
— Що це за антипатріотичні настрої? — гримнув Колон.
— Ні, ти що. Просто запитую. Я розумію, що вони багато в чому гірші, бо вони чужинці і все таке.
— І вони, звісно, просто обожнюють війну, — мовив Колон. — Люті мерзотники зі своїми закрученими шаблюками.
— Хочеш сказати… вони люто на вас нападають, але, щойно спробувавши холодної сталі, боягузливо деруть кігті? — запитав Ноббі, в якого іноді була надто добра пам’ять на деталі.
— Як я вже казав, їм не можна довіряти. А ще після трапези вони безпардонно відригають.
— Ти… теж, сержанте.
— Так, але я хоча би не вдаю, що це ввічливо, Ноббі.
— Я такий радий, що ти поруч і можеш мені все розтлумачити, — тішився Ноббі. — Дивовижно, скільки всього ти знаєш.
— Я, буває, сам із себе дивуюся, — скромно відповів Колон.
Корабельний художник відійшов назад помилуватися роботою. Почувши за мить розпачливий стогін, вони задоволено кивнули.
Морква якось затямив, що переговори з визволення заручників — завжди справа хитра. Тут не можна поспішати. Дайте людині час, і вона заговорить, коли буде готова.
Тож він тягнув час, сидячи за перевернутим візком, що правив їм за щит від поодиноких стріл, і писав листа додому. При тому багато супився, гриз олівець і, як одного разу висловився Ваймз, погрожував правопису і пунктуації злісною розправою.
Любі Мамо й Тату,
Сподіваюся цей лист за стане вас при доброму здоровлі як у мене. Дякую за ґномський хліб якого ви мені пере слали, я поділився ним з іншими ґномами з Варти і вони с казали що смакує він навіть краще ніж у Бронескибки («Хліб, який, вас за-гризе!»), що може краще смакувати за свіжо-скований домашній хлібчик, так тримати мам.
З Вовчою Зграєю про яку я вам розповідав усе добре, тільки шось капітан Ваймз від них не дуже в захваті, я казав йому що в душі вони файні хлопці і їх тре навчити відрізняти Природу від Дикої Природи а він сказав хех вони і так відрізняють ось в чому проблема. Але він дав мені 5 доларів на м’яч шо пітвержує той факт шо глибоко в душі йому не все рівно.
У нас у Варті зявилося кілька нових облич і якраз вчасно з усіма цими проблемами з Хапонією, справи дуже сумні, і я відчуваю що це Зашиття перед Бурею в цьому не має жодних сумнівів.
Мушу йти вже бо якісь грабіжники вірвалися в діамантовий склад Вортіна і взяли в заручники капрала Анґву. Боюся буде багато крові тому до зустрічі