— Не думаю, що це… — почав було Морква.
— Я їх не бачу, — мовив Ваймз.
— Ваймзе, наказую тобі негайно прийти до тями! — заревів лорд Іржавський. — Ти що, на сонці перегрівся?
— Ще одне обвинувачення в образливій поведінці до лорда, — мовив Ваймз.
Принц досі не зводив очей з Ваймза.
— Ви справді вважаєте, що можете арештувати армію? — запитав він. — Може, думаєте, що ваша армія більша?
— Вона мені для цього не потрібна, — відрубав Ваймз. — Тактикус казав, що міць потрібно зосереджувати в одній точці. Зараз вона прямісінько на кінчику Ахмедового арбалета. Д’реґа таким не злякаєш, а от вас… гадаю, ви мислите інакше. Скажіть своїм людям відступити. Я хочу, щоб ви негайно ж віддали наказ.
— Навіть Ахмед не посміє холоднокровно застрелити свого принца, — сказав принц Кадрам.
Ваймз вихопив у нього з рук арбалета.
— Я і не проситиму! — він націлився. — Віддай наказ!
Принц витріщився на нього.
— Рахую до трьох! — крикнув Ваймз.
Генерал Ашал нахилився і прошепотів щось принцу. Лице чоловіка заціпеніло, і він знову зиркнув на Ваймза.
— Ага, — підтвердив Ваймз. — У нас це сімейне.
— Це ж буде вбивство!
— Хіба? В час війни? Я родом з Анк-Морпорка. Хіба ми зараз не воюємо? Це не вважається вбивством, якщо йде війна. Про це десь навіть написано.
Генерал знову нахилився і щось прошепотів.
— Один, — почав рахувати Ваймз.
Чоловіки стали про щось жваво сперечатися.
— Два.
— Мійпринцхочещобясказав… — випалив генерал.
— Гаразд, повільніше, — попросив Ваймз.
— Якщо вас це задовільнить, я віддам наказ, — мовив генерал. — Відпустіть вісників.
Ваймз кивнув і опустив арбалет. Принц тривожно засовався на стільці.
— Анк-морпоркська армія також відступить, — пообіцяв Ваймз.
— Але ж, Ваймзе, ти на нашому боці… — почав було Іржавський.
— Чорт забирай, сьогодні я таки когось пристрелю, і цілком імовірно, що тебе, — гаркнув Ваймз.
— Сер? — лейтенант Шершеннь смикнув командира за кітель. — Можна на слово?
Ваймз чув, як вони про щось перешіптувалися, а тоді юнак вийшов.
— Гаразд, тепер ми всі обеззброєні, — мовив Іржавський. — Тепер ми всі «арештовані». Що тепер, командоре?
— Я маю зачитати їм їхні права, сер, — втрутився Морква.
— Про що ви говорите? — запитав Ваймз.
— Про чоловіків надворі, сер.
— О. Так. Гаразд. Зачитуйте.
«О боги, я заарештував ціле поле бою, — думав Ваймз. — А так не можна робити. Але я це зробив. А в нас у Ярді є тільки шість камер, в одній з яких ми зберігаємо вугілля. Це не можна робити».
«Ця армія захопила вашу країну, мадам?» — «Ні, офіцере, ті були трохи вищі…»
«Може, ця?» — «Не впевнена — нехай вони трохи помарширують…»
Знадвору долинув дещо приглушений голос Моркви:
— Отож… всі мене чують? Ви, панове позаду? Хто мене не чує, будь ласка, підніміть… ясно, у когось є мегафон? Якась картонка, щоб я її скрутив? В такому разі я кричатиму…
— Тепер що? — запитав Принц.
— Я заберу вас до Анк-Морпорка…
— Я так не думаю. Це буде актом агресії.
— Ти перетворюєш війну на посміховисько, Ваймзе! — гукнув лорд Іржавський.
— Допоки я роблю щось правильно, нехай, — Ваймз кивнув Ахмеду.
— В такому разі можете відповісти за свій злочин тут, сер, — сказав він.
— У якому суді? — запитав Принц.
Ахмед нахилився до Ваймза.
— Який твій наступний план? — прошепотів він.
— Я не думав, що все зайде так далеко!
— А. Що ж… було цікаво, сер Семюел.
Принц Кадрам усміхнувся Ваймзу.
— Може, кави, поки ви обдумуєте наступний крок? — запитав він. Він показав рукою на пишно оздоблений срібний чайник на столі.
— У нас є докази, — мовив Ваймз. Але він відчував, як його світ поступово розвалюється. Весь сенс спалювання кораблів полягає в тому, щоб не стояти на палубі, коли кидаєш підпалений сірник.
— Справді? Як цікаво. І кому ви покажете ці докази, сер Семюел?