— Доведеться знайти суд.
— Як захоплююче. Суд в Анк-Морпорку, я так розумію? Чи тут?
— Хтось сказав мені, що цілий світ спостерігає, — мовив Ваймз.
Запала тиша, якщо не зважати на приглушений голос Моркви знадвору та уривчасте дзижчання ґедзя.
— …біп-біп-дзинь… — голос бісика-органайзера втратив жваву нотку і тепер звучав заспано і розгублено.
Голови повернулися.
— …Сьома ранку… організувати захисників біля Річкової брами… Сьома двадцять п’ять… Рукопашна бійка на вулиці Персикового Пирога… Сьома сорок вісім вісім вісім… Зібрати вцілілих на площі Сатор… Справи на сьогодні: Зводити Зводити барикади…
Він відчув тихий порух позаду і деяку напругу. Ахмед стояв із ним спина до спини.
— Про що ця штукенція говорить?
— Якби ж я знав. Ніби вона в іншому світі, правда?..
Він відчував, як події на карколомній швидкості несуться в прірву. Піт почав застилати йому очі. Він вже й не пригадував, коли востаннє нормально спав. Йому крутило ноги. І руки боліли, обтяжені важенним арбалетом.
— …біп… Восьма нуль два ранку, Смерть капрала Малодупкадупка… Восьма нуль три ранку… Смерть сержанта Щебеня… Восьма нуль тритритри ранку і сім секунд секунд… Смерть констебля Візита… Восьма нуль три і дев’ятьдев’ятьдев’ять секунд… Смерть смерть смерть…
— Подейкують, що в Анк-Морпорку один із твоїх пращурів убив короля, — мовив Принц. — І його також спіткала погана кончина.
Ваймз його не слухав.
— …Смерть констебля Дорфла… Восьма нуль три і чотирнадцятьнадцятьнадцять секунд…
Не було видно нічого, крім постаті на престолі.
— …Смерть капітана Моркви Рудокопсона… біп…
І Ваймз подумав: «Мене могло тут не бути. Я мало не залишився в Анк-Морпорку».
Йому завжди було цікаво, як почувався Старий Кам’янолиций того морозного ранку, коли він взяв до рук сокиру, не благословенну юридично, бо Король не визнавав суд, навіть якби знайшли присяжних, того морозного ранку, коли він приготувався відрубати те, що на думку людей, було зв’язком між народом та божеством…
— …біп… Справи на сьогодні сьогодні сьогодні: вмерти…
Його венами розтікалося свіже, мов тепла кров, відчуття. Відчуття, коли закон втрачає силу, а по той його бік на тебе дивиться насмішкувате обличчя, і ти розумієш, що не зможеш жити, якщо не перетнеш цю лінію і не зробиш одну важливу річ…
Знадвору почувся крик. Він скліпнув з очей піт.
— А… командоре Ваймз… — мовив голос десь по той бік.
Його стомлений погляд намагався сфокусуватися на прицілі.
— Так?
Чиясь рука метнулась до стріли і витягла її з жолобка. Ваймз моргнув. Його палець автоматично стиснув спусковий гачок. Тятива з глухим звуком відсмикнулась. Він знав, що той вираз на обличчі Принца грітиме його холодними ночами, якщо в нього ще колись будуть холодні ночі.
Він чув, як вони всі померли. Але вони не були мертві. І все ж та клята штукенція звучала так… переконливо…
Лорд Ветінарі гидливо кинув стрілу, мов якась світська левиця, якій щось прилипло до рук.
— Так тримати, Ваймзе. Бачу, ви загнали віслюка на мінарет. Добрий ранок, панове, — він радісно всміхнувся усім присутнім. — Бачу, я не дуже спізнився.
— Ветінарі? — мовив Іржавський, немов прокинувшись зі сну. — Що ви тут робите? Це поле бою…
— Невже, — Патрицій мигцем йому всміхнувся. — Надворі зібралося чимало людей. Багато з них затіяли щось, що на військовому жаргоні звучить як чаювання. А капітан Морква організовує футбольний матч.
— Що він організовує? — здивувався Ваймз, опустивши арбалет. Зненацька світ знову став на круги своя. Якщо Морква робить щось настільки дурне, значить, все нормально.
— Боюсь, багато фолів. Але я би не назвав це полем бою.
— Хто виграє?
— Здається, Анк-Морпорк. Перевага в дві зламані гомілки і розквашений ніс.
Вперше за роки Ваймз відчув раптовий напад патріотизму.
Ніщо в житті не мало значення, та коли доходило до виривання і копання, він знав, на якому він боці.
— Тим паче, — вів далі Ветінарі, — наскільки мені відомо, чимало людей теоретично заарештовані. І вочевидь ні про який воєнний стан не може бути мови. Лише футбольний стан. Тому будемо вважати, що я… повернувся. Пробачте, сер, але це не займе багато часу.
Він підняв металевий циліндр і почав його розкручувати.
Ваймз чомусь вирішив відійти подалі.
— Що це?