— Я подумав, що це може пригодитися, — мовив Ветінарі. — Довелося трохи помордуватись, але я переконаний, що все спрацює. Сподіваюсь, він читабельний. Ми зі всіх сил старалися, щоб на нього не потрапила волога.
На підлогу впав товстий згорток паперу.
— Командоре, ви хіба не мали щось робити? — додав він. — Судити гравців, наприклад?
Ваймз підняв сувій і прочитав кілька перших рядків.
— Беручи до уваги… до цього, і так далі, і так далі… Анк-Морпорк… Здається?
— Що? — в один голос вигукнули Іржавський з Принцом.
— Так, здається, — весело мовив Ветінарі. — Якийсь клаптик паперу — і всьому кінець. Можете пересвідчитись, що з документом все в порядку.
— Ви не можете… — почав Іржавський.
— Ви не можете… — повторив Принц.
— Беззастережно? — різко мовив генерал Ашал.
— Гадаю, що так, — мовив Ветінарі. — Ми відрікаємось від Лешпа на користь Хапонії і виводимо всі війська з Хапонії, а також наших громадян із острова, а що стосується компенсації… як ви дивитесь на чверть мільйона доларів? І на додачу сприятливі торговельні угоди, статус братської нації і так далі, і тому подібне. Можете почитати на дозвіллі.
Він передав документ через голову Принца в руки генералу, який став швидко гортати сторінки.
— Але в нас немає… — почав було Ваймз. «Може, мене таки вбили, — подумав він. — Я перебуваю по той бік, або ж мене хтось добряче стукнув по голові, і це якийсь міраж…»
— Це підробка! — вибухнув Принц. — Це обман!
— Ну, сер, цей чоловік справді лорд Ветінарі, а ці печатки дійсно схожі на офіційні печатки Анк-Морпорка, — мовив генерал. — «Беручи до уваги… тим самим… зі збереженням прав… затвердження впродовж чотирьох днів… шляхом торгівлі»… так, мушу сказати, цей документ здається справжнім.
— Я це не прийматиму!
— Розумію, сер. Він направду, схоже, покриває всі ті пункти, які ви їх минулого тижня висвітлювали в своїй промові…
— Я в жодному разі це не прийматиму! — крикнув Іржавський. Він помахав пальцем у Ветінарі під носом. — Вас за це відправлять у вигнання!
«Але в нас немає таких грошей, — повторив Ваймз, тільки цього разу вже про себе. — Ми дуже багате місто, але самих грошей у нас немає. Нам кажуть, що багатство Анк-Морпорка в його людях. А цього не витягнеш навіть великими обценьками».
Він відчув, що вітер змінився.
І що на нього дивився Ветінарі.
І щось таке було в генералові Ашалі. Певний голод…
— Я згоден із Іржавським, — сказав він. — Це порочить чесне ім’я Анк-Морпорка. — Його дещо здивувало те, з яким серйозним лицем він це сказав.
— Ми нічого не втрачаємо, сер, — наполягав генерал Ашал. — Вони відступлять від Хапонії та Лешпа…
— Тільки через наш труп! — заволав лорд Іржавський.
— Правильно! Хтось взагалі розуміє, що нас перемогли? — спитав Ваймз. — Обдурили?
Він зиркнув на Принца, чий погляд метався від одного чоловіка до іншого, але часом дивився в нікуди, ніби мав якийсь внутрішній діалог.
— Чверті мільйона недостатньо, — мовив Принц.
Лорд Ветінарі знизав плечима.
— Ми можемо це обговорити.
— Мені потрібно придбати багато товару.
— Підозрюю, гострі та металеві за своєю природою предмети. — мовив Ветінарі. — Звісно, якщо ми говоримо про речі, радше ніж гроші, то з’являється певна… свобода дій…
«Ми ще й забезпечимо його зброєю», — подумав Ваймз.
— Щоб за тиждень сліду вашого не було в місті! — крикнув Іржавський.
Ваймзу здалося, що генерал непомітно всміхнувся. Анк-Морпорк без Ветінарі… яким керують такі люди, як Іржавський. Перед ним і справді стелилося яскраве майбутнє.
— Однак капітуляцію необхідно буде ратифікувати й формально засвідчити, — мовив Ашал.
— Може, в Анк-Морпорку? — запропонував лорд Ветінарі.
— Ні. На нейтральній території, звісно, — заперечив генерал.
— Але де, хіба між Анк-Морпорком і Хапонією є щось? — запитав Ветінарі.
— Ну, є… Лешп, — задумливо мовив генерал.
— Яка гарна ідея, — підтримав Патрицій. — Я про це навіть не подумав.
— Він і так належить нам! — гаркнув Принц.
— Ще ні, сер. Ще ні, — м’яко мовив генерал. — Ми заволодіємо ним. Цілком законно. Поки світ спостерігатиме.
— І це все? А як бути з арештом? — утрутився Ваймз. — Я не збираюся…
— Це державні питання, — урвав його Ветінарі. — І є певні… дипломатичні міркування. Боюся, що сумлінне впорядкування міжнародних відносин не може залежати від вашої стурбованості з приводу діянь одної людини.