— Гаразд, якщо ви наполягаєте, — Ваймз кивнув Дорфлові. — Начепіть на нього наручники.
— А у вас, бува, немає кайданів? — поцікавився лорд Ветінарі, коли Дорфл вийняв пару наручників. — Можна ж усе як слід зробити…
— Ні. В нас немає ніяких кайданів.
— Я лише хотів допомогти, сер Семюел. Ходімо?
Натовп не глумився. Це майже лякало. Люди просто чекали, ніби спостерігаючи за тим, як виконують фокус. Вони знову розступилися перед Патрицієм, коли той попрямував у центр міста. Він зупинився і розвернувся.
— Щось ще… о, так, хіба мене не треба тягнути на волокуші?
— Тільки перед стратою, мій лорде, — радісно мовив Морква. — Традиційно державних зрадників тягнуть до місця страти на волокуші. А тоді страчують шляхом повішення, емаскуляції і четвертування. — В Моркви був збентежений вигляд. — Я уявляю собі повішання і четвертування, але не впевнений, що означає емаскуляція, сер.
— Ви вмієте робити маски з пап’є-маше, капітане? — невинно спитав лорд Ветінарі.
— Ні, не вміє! — крикнув Ваймз.
— А у вас взагалі є волокуша?
— Ні! — не витримав Ваймз.
— О! Що ж, здається, на вулиці Сутій була крамниця господарських товарів. Це я так, про всяк випадок, сер Семюел.
По втоптаному піску біля Ґебри прошкувала постать. Вона враз зупинилися, почувши десь знизу голосок, що з надією промовив:
— Біп-біп-біп-дзинь?
Бісик-органайзер відчув, як його підняли.
— ЩО ТИ ТАКЕ?
— Я бісик-органайзер другого покоління, з багатьма корисними та складними в користуванні функціями, Введіть-Своє-Ім’я!
— НАПРИКЛАД?
Навіть маленькому мозочку бісика-органайзера стало лячнувато. Голос, який до нього промовляв, звучав якось неправильно.
— Я знаю, котра зараз година у всіх куточках світу, — він насмілився відповісти.
— Я ТЕЖ.
— Е… Я можу вести телефонну книжку актуальних контактів… — судячи з порухів, бісик-органайзер зрозумів, що його новий власник виліз на коня.
— СПРАВДІ? У МЕНЕ ДУЖЕ БАГАТО КОНТАКТІВ.
— Ну от, — сказав бісик, хапаючись за ентузіазм, що стрімко випаровувався. — Тож я додаю дані у записник, а коли вам треба буде знову зустрітися…
— ЦЕ ВЖЕ ЗАЙВЕ. ЗАЗВИЧАЙ ВОНИ ТРИМАЮТЬ РУКУ НА ПУЛЬСІ.
— Що ж… у вас багато запланованих зустрічей? — роздався стукіт копит, а тоді нічого, крім бурхливого вітру.
— БІЛЬШЕ, НІЖ ТИ СОБІ МОЖЕШ УЯВИТИ. НІ… Я ДУМАЮ, ТВОЇ ТАЛАНТИ КРАЩЕ ПРИГОДЯТЬСЯ ДЕІНДЕ…
Ще трохи шквального вітру, а тоді плюск.
У Щурячій палаті було велелюдно. Присутність лідерів гільдій була обов’язковою, але там і без них було безліч людей, які вважали, що також мають право побачитись наостанок із покійником. Там навіть було кілька старших чарівників. Всі хотіли колись сказати своїм внукам: «Я там був»[29].
— Я переконаний, треба більше ланцюгів, — сказав Ветінарі, коли вони затрималися в дверях і побачили натовп, що зібрався.
— Ви що, серйозно до цього ставитеся? — запитав Ваймз.
— Надзвичайно серйозно, можете не сумніватись, командоре. Але якщо я з якихось причин виживу, доручаю вам придбати трохи кайданів. Ми повинні навчитися робити такі речі правильно.
— Я триматиму їх під рукою, обіцяю.
— Добре.
Патрицій кивнув лорду Іржавському, що стояв між паном Боґґісом і лордом Дауні.
— Доброго ранку, — привітався він. — Можна швиденько? В мене сьогодні насичений день.
— Бачу, вам подобається і далі робити з Анк-Морпорка посміховисько, — почав було Іржавський. Він метнув погляд на Ваймза, викресливши його зі свого всесвіту. — Це не формальний судовий процес, лорде Ветінарі. Це притягнення до суду, щоб ви знали, в чому вас звинувачують. Пан Підступп каже, що до повноцінного судового процесу ще тижні й тижні.
— Вам, без сумніву, вони недешево обійдуться. Ну що, продовжимо? — мовив лорд Ветінарі.
— Пан Підступп зачитає обвинувачення, — оголосив Іржавський. — Але, якщо коротко, тобі добре відомо, Гевлоку, що тебе звинувачують в державній зраді. Ти дуже ганебно капітулював…
— …але я не…
— …і цілком протизаконно уступив усі права на суверенність нашого краю, відомого як Лешп…
— …але такого краю не існує.
Лорд Іржавський затнувся.
— Ви взагалі в своєму розумі, сер?
— Умови капітуляції потрібно було ратифікувати на острові Лешп, лорде Іржавський. Такого острова немає.