Ветінарі раптом зірвався з-за столу, аж перекинувся стілець, і постав перед Ваймзом.
— Справді? Люди пішли на війну, Ваймзе. А тоді повернулися. Якими славними були б війни, якби їм ніколи не доводилося битися! — він завагався, а тоді стенув плечима. — А ви кажете «купили і продали»? Гаразд. Але я не думаю, що даремно витратили, — Патрицій різко й мигцем усміхнувся, як він робив, коли вигадував щось не дуже смішне, що тим не менш його тішило. — Veni, vici… Ветінарі.
Водорості плили за безцільною течією. Нічого, крім усякого патиччя, більше не нагадувало про те, що там колись був Лешп.
Морські птахи літали по колу. Але їхні крики більш-менш приглушувала суперечка, що спалахнула прямо над рівнем моря.
— Ця деревина належить нам, ти, далекий родичу собаки!
— О? Та невже? На твоєму боці острова, еге ж? Я так не думаю!
— Вона сплила!
— А звідки ти знаєш, що на нашому боці острова не прибилося трохи патиччя? Хай там як, у нас досі є діжка питної води, верблюжий запаху з рота!
— Добре! Ми поділимося! Можеш залишити собі половину деревини!
— Ага! Ага! Захотів поторгуватися, щойно ми згадали про діжку з водою?
— Батьку, може, просто погодимось? Мені вже набридло товкти воду в ступі!
— Але тобі теж доведеться веслувати.
— Ясно що.
Птахи ковзали й кружляли, білі галочки в безхмарному піднебессі.
— На Анк-Морпорк!
— На Хапонію!
Внизу, коли затонула глиба Лешпу ще глибше вгніздилась на морському дні, цікаві кальмари порозпливались своїми цікавими вуличками. Вони і гадки не мали, чому їхнє місто зрідка підіймалось, але ніколи надовго там не затримувалось.
Просто так ставалось. Деякі речі стаються, а іноді ні. Цікаві кальмари лише припускали, що все рано чи пізно стане на свої місця.
Акула пронеслася повз. Якби хтось наважився притулити до неї вухо, то почув би: «Біп-біп-біп-дзинь! Третя година… Їсти, Голодувати, Плавати. Список справ на сьогодні: Плавати, Голодувати, Їсти. Третя нуль п’ять: несамовите пожирання…»
Не найцікавіший з розкладів, але його було легко організувати.
На диво, сержант Колон сам вніс себе в список патрулювання. Добре іноді трохи провітритися. А тут ще й ходили чутки, що Варта якимось боком була причетна до того, що невиправдано називали перемогою, а це означало, що уніформа вартового могла гарантувати безплатний кухлик пива з чорного входу якогось випадкового генделика.
Він патрулював разом із капралом Ноббсом. Вони ішли впевненою ходою тих, хто багато де побував і чимало побачив. Їхня хода, керуючись суто поліцейським інстинктом, понесла їх прямо до «Простих поживків». Пан Ґоріфф якраз мив вікна. Побачивши їх, він кинув ганчірку й прожогом забіг усередину.
— Це нам віддяка? — шмигнув носом Колон.
Чоловік вийшов із двома великими клунками.
— Моя дружина спеціально для вас приготувала, — сказав він. І додав: — Вона каже, що знала, що ви зайдете.
Колон зняв вощений папір.
— Овва, — мовив він.
— Особливе анк-морпоркське карі, — сказав пан Ґоріфф. — У складі є жовтий карі порошок, великі шматки брукви, зелений горошок і набухлий кишмиш розміром з…
— …яйце! — вигукнув Ноббі.
— Красно дякую, — мовив Колон. — Як поживає ваш хлопчина, пане Ґоріфф?
— Каже, що ви подали йому приклад, і тепер він хоче стати вартовим, коли виросте.
— А, файно, — радісно мовив Колон. — Пан Ваймз втішиться. Тільки скажіть йому…
— В Аль Халі, — сказав Ґоріфф. — Він житиме в мого брата.
— О. Що ж…гаразд тоді. Е… в кожному разі, дякую за карі.
— Про який приклад, по-твоєму, він говорив? — спитав його Ноббі, коли вони вийшли.
— Вочевидь, хороший, — сказав Колон із повним ротом ледь гостренької брукви.
— А, ясно.
Повільно пережовуючи і прошкуючи ще повільніше, вони рушили до пристані.
— Я збирався написати Бані листа, — через якийсь час озвався Ноббі.
— Так, але… вона думала, що ти жінка, Ноббі.
— Так. То вона, типу, побачила моє внутрішнє «я», без…
Вуста Ноббі зосереджено заворушилися:
— …без тої, як її, оболонки. То мені так Анґва сказала. Тож я собі подумав, шо її хлопець скоро повернеться, і я зроблю великодушно і не буду на неї претендувати.
— Бо може також виявитися, що він кремезний незадоволений хлопака, — припустив сержант Колон.