— Ніколи про це не думав, сержанте.
Вони ще якийсь час ішли.
— Те, що я зараз роблю, незрівнянно краще за будь-шо, шо я коли-небудь робив, — сказав Ноббі.
— Атож, — мовив сержант Колон. Вони трохи пройшли мовчки, а тоді він додав: — Звісно, це не складно.
— Я досі бережу носовичок, який вона мені дала, дивися.
— Дуже гарний, Ноббі.
— Зі справжнього хапонського шовку.
— Так, дуже симпатичний.
— Я його не буду прати, сержанте.
— Ну ти і нюня, — мовив Фред Колон.
Він дивився, як капрал Ноббс сякає носа.
— То… ти не будеш більше ним користуватися, правда? — запитав він дещо з сумнівом.
— Він все ще згинається, сержанте. Бачиш? — Ноббі продемонстрував йому.
— А, бачу. Дурний, що спитав.
Нагорі заскрипіли флюгери.
— Цей досвід дав мені набагато глибше розуміння жінок, — сказав Ноббі.
Колон, глибоко жонатий чоловік, нічого не сказав.
— Сьогодні ввечері я зустрів Правду Пхачку, — вів далі Ноббі, — і спитав її, як вона дивиться на те, щоб піти зі мною сьогодні на побачення. Я запевнив її, що не маю нічого проти її косоокості, і в мене є дорогі екзотичні парфуми, що переб’ють її запах, а вона мене послала і пожбурила вугром.
— Недобре, — мовив Колон.
— О, ні, сержанте, бо раніше вона просто лаялася, коли мене бачила. А вугор досі в мене, і він до того ж смачний, тож я розцінюю це як дуже великий крок вперед.
— Можливо. Можливо. Ще би віддати комусь ці парфуми, га? Бо вже навіть люди через дорогу починають скаржитися.
Їхні ноги, що летіли, мов бджоли на квітки, дістались до набережної.
Вони зиркнули на «Хапонську голову», настромлену на спис.
— Вона всього лише дерев’яна, — сказав Колон.
Ноббі нічого не сказав.
— І вона як частина нашої національної спадщини, — Колон вів далі, але запинаючись, ніби не вірив власному голосу.
Ноббі знову взявся сякати носа — музична вправа, яка з усіма її маленькими арпеджіо та фанфарами займала деякий час.
Сержант здався. Він мусив визнати, що деякі речі більше не будуть такими, як раніше.
— Мені ніколи насправді не подобалось це місце. Пішли тоді до «Виноградного грона», добре?
Ноббі кивнув.
— І так тут пиво, як сеча, — сказав Колон.
Леді Сибіл простягнула своєму чоловікові хустинку.
— Плюнь! — звеліла вона.
А тоді ретельно витерла пляму на його щоці.
— Ось. Тепер ти дуже…
— …герцогський, — похмуро мовив Ваймз. — Я думав, я це вже проходив…
— Вони так і не провели Конвівіум після всієї цієї метушні, — сказала леді Сибіл, знімаючи якусь мікроскопічну ворсинку з його камзола. — А його треба провести.
— Я думав, мені як герцогу більше не доведеться носити ці безглузді манатки?
— Ну, я таки підкреслила, що ти, любий, можеш носити офіційне герцогське вбрання.
— Так, я його бачив. Білі шовкові панчохи — це не моє.
— Але в тебе дуже гарні литки…
— Я віддаю перевагу своєму командорському костюму, — хутко мовив Ваймз.
До них підбіг Архіректор Ридикуль. — Ах, ми вас зачекались, лорде Ва…
— Звертайтесь до мене сер Семюел, — попросив Ваймз. — Я переживу.
— Ми знайшли Скарбія на одному з наших горищ, тож думаю, можемо починати. Будь ласка, займіть своє місце…
Ваймз підійшов до голови процесії, відчуваючи на собі погляди, чуючи за спиною шепіт. Можливо, існує спосіб, як позбутися звання? Треба буде перевірити. Хоча, судячи з того, що лорди колись витворяли, він мав би утнути щось направду жахливе.
Тим не менш ескізи майбутнього пам’ятника йому подобались. І він бачив, що увійде в підручники з історії. Виявилося, що творити історію зовсім нескладно. Історія — це лише те, що написано на папері. Ось так просто.
— Чудово! — заревів Ридикуль, перекрикуючи гомін голосів. — А тепер, якщо ми гарненько рушимо слідом за лор… ком… сером Семюелом, то повернемось на обід не пізніше, ніж о пів на другу. Хор готовий? Ніхто нікому не наступає на мантії? Тоді ходімо!
Ваймз рушив в обов’язковому повільному темпі. Він почув, як за ним рушила процесія. Без сумніву, вже виникли проблеми, як на всіх громадських подіях, де беруть участь старі та глухі, а також юні і дурні. Кілька людей вже, мабуть, ішли не в тому напрямку.
Коли він вийшов на площу Сатор, його привітали глумом та пихатими вигуками і бурмотінням: «Хто він такий, за кого він себе має?», що є традиційною реакцією натовпу на такі події. Втім, було чути кілька схвальних вигуків.