Дощ заливав вулиці Анк-Морпорка. Наповнював ринви і, виливаючись через край, звіювався з вітром. Він був солоний на смак.
Повилазивши з денного мороку, ґорґуйлі обсіли всі карнизи й вежі і, розпростерши вуха та крила, мов те сито, виловлювали з дощу все їстівне. Дивовижно, що тільки не падало в Анк-Морпорку. Опади з дрібної рибки та жаб були доволі звичним явищем, а ось ліжкові каркаси вже викликали запитання.
Полотно води хльостало крізь діряву ринву, заливаючи вікно Оссі Бруньки, який сидів на своєму ліжку, бо в кімнаті не було стільців — ба більш, там не було жодних інших меблів. Та він цим поки не переймався. Може, за мить він неабияк розсердиться. Хоча, певно все-таки, ні.
Не те щоб Оссі був вар’ятом. За словами друзів, він був тихенький, замкнутий у собі тип, лишень вони такого не казали, бо ніяких друзів у нього не було. Втім, була в нього групка чоловіків, які по вівторках увечері ходили на тренування зі стрільби з лука, після чого він іноді ходив із ними в генделик і слухав їхні теревені; а якось він навіть дістав свої заощадження і поставив усім пиво, та вони, мабуть, цього не згадають чи скажуть щось на кшталт «А… так… Оссі». Люди часто так казали. Вони не звертали на нього уваги, як ви не звертаєте уваги на порожнє місце.
Він не був дурний. Він чимало розмірковував. Іноді міг годинами сидіти в роздумах, просто втупившись у стіну навпроти, де ночами стікав дощ, малюючи мапу Хапонії.
Хтось загрюкав у двері.
— Пане Брунька? У вас є совість?
— Я трохи зайнятий, пані Тринько, — він відмахнувся, засунувши лук до журналів під ліжком.
— Я стосовно оренди!
— Слухаю, пані Тринько?
— Ви знаєте, які в мене правила!
— Я вам завтра заплачу, пані Тринько, — пообіцяв Оссі, дивлячись на вікно.
— Або ви заплатите до полудня, або вам доведеться піти!
— Так, пані Тринько.
Він чув, як вона знову загупала сходами вниз.
Неквапливо полічив до п’ятдесяти, а затим потягнувся рукою під ліжко і знову дістав звідти лук.
Анґва патрулювала з Ноббі Ноббсом. Не найкраща комбінація, але Морква робив обхід, а Фред Колон, відповідальний за розклад патрулів, у такі ночі дивом отримував наряд на роботу з документами в теплі та затишку. Тож розпарованих партнерів звели разом. Просто жахлива ідея.
— Можна, я дещо скажу, міс? — озвався Ноббі, поки вони смикали за клямки і розмахували ліхтарями в темних провулках.
— Слухаю, Ноббі.
— Це питання особисте.
— О.
— Я би у Фреда запитав, але він не зрозуміє, а ви зрозумієте з огляду на те, що ви жінка. Принаймні майже завжди. Без образ.
— Що тобі треба, Ноббі?
— Це стосується моєї… сексуальної природи, міс.
Анґва нічого не сказала. Краплі дощу тарабанили по шолому Ноббі, який погано на ньому сидів.
— Гадаю, настав час поглянути їй прямо в очі, міс.
Анґва вкотре проклинала свою надміру бурхливу уяву.
— І, ем… як ти збираєшся це зробити, Ноббі?
— Ну, я замовив усяке. Там креми і всякі штучки.
— Креми, — беземоційно повторила Анґва.
— Які треба втирати, — послужливо мовив Ноббі.
— Втирати.
— І вправлятися зі спеціальною…
— О боги…
— Перепрошую, міс?
— Що? А… Я про дещо інше подумала. Продовжуй. Вправлятися?
— Ну та. Щоб накачати біцепси.
— А, вправлятися. Справді? — в Ноббі не було навіть натяку на м’язи. Насправді, їм не було на чому триматися. Теоретично в нього були руки, що звисали з плечей, але не більше.
Нажахана цікавість узяла гору над нею.
— Нащо, Ноббі?
Він сором’язливо потупив очі.
— Ну… бо… розумієте… дівчата і все таке…
На її здивування, Ноббі почервонів.
— Хочеш сказати, що… — почала вона. — Ти хочеш… ти шукаєш…
— О, не в цьому справа… просто коли хочеш зробити все правильно, тоді… тобто ні, — з докором мовив Ноббс. — Я хочу сказати, що з віком думаєш про те, що пора би взятися за розум, знайти того, з ким ітимеш за руку горбистими стежками життя… Чому у вас рот розтулений?
Анґва різко його стулила.
— Щось я ніяк не зустріну свою дівчину, — мовив Ноббі. — Нє, я-то зустрічаю дівчат, та вони, коли мене бачать, зразу ж тікають.
— Незважаючи на крем.
— Атож.
— І вправляння.
— Так.
— Що ж, бачу, ти ґрунтовно підійшов до цього питання, — почала Анґва. — Поняття не маю, що ти робиш не так, — вона зітхнула. — А як у тебе справи з Витримкою Торочкою? Із вулиці В’язів.