— Боюся, що він упокоївся минулого місяця, — мовив Морква.
— Хіба? Але ніхто мені не сказав!
— Здається, я надіслав вам телеграму, сер.
Ваймз винувато глипнув на свій захаращений стіл і стенув плечима.
— Спокійно все вивчайте. Копайте вглиб. І нікому не… Майже нікому не довіряйте. Домовились? Тільки надійним людям.
— Ну ж бо, відчиняйте! Варта турбує!
Капрал Ноббс смикнув сержанта Колона за рукав і прошепотів йому щось на вухо.
— Не Варта турбує! — виправився Колон, знову загрюкавши в двері. — Нічого пов’язаного з Вартою! Ми звичайні цивільні, ясно?
Двері трохи відслонилися.
— Так? — немов брязнув дрібними монетками голосок.
— Маємо до вас кілька запитань, добродійко.
— Ви з Варти? — запитав голос.
— Ні! Здається, я тільки-но поя…
— Вали звідси, лягавий!
І двері з гуркотом захряснулись.
— Ми точно в правильному місці, сержанте?
— Гаррі Каштанчик казав, що бачив, як сюди заходив Оссі. Ну ж бо, відчиніть!
— На нас усі дивляться, сержанте, — зауважив Ноббі. По всій вулиці повідчиняли двері та вікна.
— Не називай мене сержантом, коли ми у цивільному!
— Правду кажеш, Фреде.
— Клич мене… — Колон завагався щодо свого статусу. — Що ж, для тебе я Фредерік, Ноббі.
— І вони хихотять, Фред… е… ріку.
— Ми не хочемо підняти всіх на вуха, Ноббі.
— Правильно, Фредеріку. І можеш кликати мене Сесіль, дякую.
— Сесіль?
— Це моє ім’я, — холодно відповів Ноббі.
— Хай буде по-твоєму, — мовив Колон. — Просто не забувай, хто тут старший цивільний, гаразд?
Він знову загрюкав у двері.
— Ми чули, ви здаєте кімнату, добродійко! — прокричав він.
— Геніально, Фредеріку! — похвалив його Ноббі. — Це було збіса геніально!
— Ну, я ж усе-таки сержант, правильно? — прошепотів Колон.
— Ні.
— Е… та… точно… але ти щоб не забував, ясно?
Двері миттю відчинилися.
Лице жіночки, що стояла по той бік дверей, застигло в гримасі, яка не змінювалася роками — її немов виліпили з масла, а тоді залишили на сонці. Але її волосся було непідвладне віку. Воно було дико рудої барви і збите на маківці страшною грозовою хмарою.
— Кімната? Так би зразу і сказали, — мовила вона. — Два долари в тиждень, заборонено приносити тварин, готувати, водити дівиць після шостої ранку, якщо вам не підходить, є ще тисячі охочих, ви з цирку? У вас такий вигляд, ніби ви з цирку втекли[8].
— Ми… — почав Колон і затнувся. Безсумнівно, існувало ще чимало професій, крім поліцейських, але зараз йому нічого не спадало на думку.
— …актори, — закінчив Ноббі.
— Тоді з вас завдаток на тиждень вперед, — уточнила жінка. — І щоб без гидких чужоземних звичок. Це пристойний будинок, — додала вона всупереч наявним доказам.
— Нам би спершу побачити кімнату, — попросив Колон.
— О, ви перебірливі, еге?
Вона повела їх нагору.
Кімнатчина, яку так передчасно звільнив Оссі, була невеличка і порожня. На прибитих до стіни гвіздках висіло кілька одежин, а гора обгорток і пакетів з жирними плямами вказувала на те, що Оссі був людиною, яка купляла харч на вулиці.
— Чиї це речі? — запитав сержант Колон.
— О, його тут вже немає. Я попереджала його, що вижену, якщо він не заплатить. Я все викину до вашого заселення.
— Ми самі повикидаємо, — пообіцяв сержант Колон. Покопирсавшись у капшукові, він витягнув звідти кілька доларів. — Прошу, міс…?
— Місіс Тринька, — представилась місіс Тринька. Вона скоса на них зиркнула. — Ви вдвох оселяєтеся чи як?
— Нє, я його охороняю, — сказав Колон, дружно до неї вишкірившись. — А то не має відбою від жінок, яких аж притягує його сексуальний магнетизм.
Місіс Тринька строго зиркнула на шокованого Ноббі і квапливо вийшла за двері.
— Нашо ти це сказав? — запитав Ноббі.
— Ми ж її позбулись, чи не так?
— Ти на мене наїхав, і не думай навіть заперечувати! Це тому, що я зараз переживаю емоційну як‑її-там, еге ж?
— Це всього лише жарт, Ноббі. Всього лише жарт.
Ноббі зазирнув під вузеньке ліжко.
— Овва! — вигукнув він, і всякі емоційні як‑їх-там як рукою зняло.
— Що таке? Що таке? — запитав Колон.
— Схоже на цілу колекцію «Луків та стріл»! І… — Ноббі витягнув на світло ще один стосик абияк надрукованих журналів, — тут є «Воїн удачі», дивися! І «Зручні облогові машини»…
8
З цивільним одягом виникли проблеми. Все своє життя двоє чоловіків провели в уніформах. Єдиний костюм сержанта Колона був колись куплений у чоловіка на тринадцять кілограмів легшого і на десять років молодшого, тож від того натягу на ньому аж тріщали ґудзики; а цивільним одягом Ноббі був обвішаний дзвониками і стрічками костюм, якого він вдягав як провідний член Анк-морпоркського товариства фольклорних танців і співів. За ними хвостиком вчепилась дітлашня, щоб побачити, де відбуватиметься вистава. —