Колон гортав сторінку за сторінкою з дуже схожими людьми з дуже схожою зброєю особистого знищення в руках.
— Треба бути трохи того, щоби цілими днями таке читати, — сказав він.
— Ага, — погодився Ноббі. — Ой, не клади цей назад. Це серпневий випуск, якого в мене нема. Постривай, там ще якась скринька…
Він виліз з-під ліжка, тягнучи за собою невеличку скриньку. Вона була на замку, але дешевий метал прогнувся, коли він випадково підважив кришку.
Засяяли срібні монети. Багато-пребагато монет.
— Упс… — він пробубнів. — У нас проблеми…
— Це хапонські гроші! — вигукнув Колон. — Буває, люди замість пів долара решти підсовують ось це. Подиви, скільки кучерявих літер!
— Великі проблеми, — мовив Ноббі.
— Ні, ні, ні, це Зачіпка, яку ми знайшли під час ретельних пошуків, — заперечив сержант Колон. — Ми точно отримаємо відзнаку, коли пан Ваймз про це дізнається!
— Як думаєш, скільки тут?
— Має бути на сотні і сотні доларів, — відповів Колон. — А для хапонця це чимало. В Хапонії на долар можна рік жити, як король.
— Не такі вже й ретельні були пошуки, — непевно прорік Ноббі. — Я тіки зазирнув під ліжко.
— Так, але це тому, що ти натренований, — запевнив його Колон. — Звичайний цивільний про таке б навіть не подумав, правда? Ах, все починає набувати сенсу!
— Хіба? Нащо хапонцям платити йому гроші, щоб він убив хапонця? — запитав Ноббі.
Колон постукав себе збоку по носі.
— Політика, — прорік він.
— А, політика, — сказав Ноббі. — А, ну, політика. Ясно. Політика. Ага. То нащо?
— От-от, — знову мовив Колон, постукавши з іншого боку.
— Чо’ ти в носі колупаєшся, сержанте?
— Я по ньому стукаю, — строго відрубав Колон. — Це щоб показати, що я в курсі.
— В носі, — радісно виправив його Ноббі.
— Це так у їхньому стилі — провертати якісь хитромудрі дільця, — сказав Колон.
— Платити нам, щоб ми вбили їх? — запитав Ноббі.
— Розумієш, тут клоцають якесь хапонське цабе, а тоді вони надсилають злісну записку зі словами: «Ви вбили наше велике цабе, ви — чужорідні сучі небожі, ми оголошуємо війну!» — ясно? Бездоганний привід.
— Хіба потрібний привід для війни? — спитав Ноббі. — Тобто, кому він потрібний? Хіба не можна просто сказати: «У тебе купа грошей і земель, зато в мене є велика шпага, так шо давай ділися, бігом?». Я б так зробив, — мовив воєнний стратег, капрал Ноббс. — І то, сказав би це вже після того, як напав.
— Та, але це тому, що ти не тямиш у політиці, — мовив Колон. — Так більше ніхто не робить. Запам’ятай мої слова, ця справа аж просякнута політикою. Саме тому старий Ваймз доручив її мені, можеш навіть не сумніватися. Політика. Юний Морква — він-то молодець, але в таких делікатних політичних ситуаціях потрібна людина з житейським досвідом.
— Ти так файно розбираєшся у цьому носостуканні, — сказав Ноббі. — А я щось не можу втрапити.
Але він щось чув, якщо не носом, то тим маленьким органом, що ганяє його кров по всьому тілу. Щось було не так. Все в житті Ноббі було не так, тож він дуже добре знав це відчуття.
Він підняв очі на голі стіни, а тоді глянув униз на неотесаний паркет.
— На підлозі є трохи піску, — зауважив він.
— Значить, це ще одна Зачіпка, — радісно мовив Колон. — Тут побував хапонець. Крім піску в Хапонії більше ні чорта немає. Він приніс його в сандалях.
Ноббі відчинив вікно. Воно виходило на ледь похилий дах. Хтось міг вилізти через нього, а потім чкурнути по черепиці у лабіринт коминів.
— Він міг залазити в кімнату через вікно і через нього ж вилазити, сержанте, — він припустив.
— Слушна думка, Ноббі. Запиши це. Таємні змови і скрадання.
Ноббі зиркнув униз.
— Глянь, Фреде, за вікном лежить скло…
Сержант Колон підійшов до пошкодженого вікна. Одна із шибок була розбита. Черепиця виблискувала склом.
— Це також може бути зачіпкою, га? — з надією спитав Ноббі.
— Ще б пак, — відповів сержант Колон. — Бачиш, скло посипалось назовні? Всім відомо, що треба глядіти туди, де посипалось скло. Гадаю, він просто перевіряв лук, з якого ненароком вилетіла стріла.
— Як розумно, сержанте, — мовив Ноббі.
— Це аналізування, — пояснив Колон. — Недостатньо просто дивитися на речі, Ноббі. Треба ще й мислити логічно.