— Сесіль, сержанте.
— Фредерік, Сесілю. Пішли, здається, ми незле попрацювали. Старий Ваймз хотів чимшвидше отримати доповідь.
Ноббі визирнув із розбитого вікна. Дах упирався в торцеву стіну куди більшого складу. На якусь мить він спіймав себе на думці, що мислить не так логічно, але аргументував це тим, що він — простий капрал і мислить, як капрал, і його хід думок явно програє сержантському, тож він тримав особисті думки при собі.
Коли вони спустилися вниз, місіс Тринька підозріло за ними пантрувала з ледь прочинених дверей в дальньому кінці коридору, вочевидь готова їх захряснути при першому ж натяку на сексуальний магнетизм.
— Я навіть не знаю, де той сексуальний магніт дістати, — пробубнів Ноббі. — А вона навіть не засміялася.
…Також ми обійшли лучні крамниці на вулиці Вправних ремісників і показали іконограф чоловікові з фірми Бурлі й Міцнорук, який підтвердив, що то він, тобто Покійний…
— О, господи… — вуста Ваймза злегка заворушилися, коли його погляд знову ковзнув на початок сторінки.
…також крім хапонських грошей, можна ствержувати, що там був і сам хапонець, наприклад, через пісок на підлозі…
— В нього досі був пісок у сандалях? — пробубнів Ваймз. — Святі небеса.
— Семе?
Ваймз відірвався від читання.
— Твій суп охолоне, — мовила леді Сибіл з іншого кінця столу. — Ти вже п’ять хвилин тримаєш повну ложку супу.
— Пробач, люба.
— Що ти читаєш?
— Та так, невеличкий шедеврик, — відповів Ваймз, відсуваючи вбік доповідь Фреда Колона.
— Цікаво, так? — дещо кисло запитала леді Сибіл.
— Ні з чим не зрівняється, — мовив Ваймз. — Єдине, чого вони не знайшли, це жменьку фініків і верблюда під подушкою…
Його шлюбний радар дещо з запізненням вловив холодок на другому кінці столу.
— Ем, люба, щось не так? — запитав він.
— Ти пам’ятаєш, Семе, коли ми востаннє вечеряли разом?
— У вівторок, хіба ні?
— Ми тоді були на званому обіді Гільдії торговців, Семе.
Ваймз поморщив брову.
— Але ти теж там була, чи не так?
Ледь вловна зміна в атмосфері дому підказувала йому, що це не найкраща відповідь.
— Після чого ти звідти кулею вилетів через ту справу з цирульником на Осяйній вулиці.
— Свіні Джонс, — мовив Ваймз. — Ну а що, він убивав людей, Сибіл. На його виправдання можна було сказати, що він ненароком. Бо попросту не вмів голити…
— Але я переконана, тобі не обов’язково було йти.
— Охорона правопорядку — робота цілодобова, люба.
— Тільки для тебе! Твої констеблі відпрацьовують свої десять годин і — до побачення. А ти завжди працюєш. Це недобре для тебе. Ти цілими днями бігаєш туди-сюди, а коли я прокидаюся посеред ночі, подушка біля мене завжди холодна…
В повітрі повисла багатокрапка, привиди несказаних слів. «Дрібнички, — думав Ваймз. — З них починається війна».
— Моїй роботі кінця-краю немає, Сибіл, — сказав він якомога спокійніше.
— Роботи завжди було чимало. І чим більша Варта, тим більше роботи, ти не помічав?
Ваймз кивнув. Так і було. Розклад чергувань, квитанції, записки, доповіді… може, Варта і не сильно впливала на місто, а от на кількість дерев — безсумнівно.
— Ти повинен делегувати, — сказала леді Сибіл.
— Він те саме каже, — пробубнів Ваймз.
— Даруй?
— Думки вголос, люба. — Ваймз відсунув документи вбік. — Ось що я тобі скажу… може, залишимось сьогодні вдома? — запропонував він. — У нас у вітальні гарно горить…
— Е… ні, Семе, не горить.
— Що, юний Фортрайт не запалив камін? — Фортрайт був Боєм; Ваймз і гадки не мав, що це офіційна посада слуги, але в обов’язки Боя входило розпалювати камін, мити вбиральні, допомагати садівнику і перебирати на себе вину.
— Він подався в барабанники в полк герцога Еорльського, — сказала леді Сибіл.
— І він туди ж? А здавався таким кмітливим хлопцем! Хіба він не замалий для цього?
— Він сказав, що прибреше про свій вік.
— То заодно хай набреше про свій музичний дар. Я чув, як він свистить, — Ваймз струснув головою. — Що спонукало його втнути подібну дурницю?
— Сподівається вразити дівчат уніформою.
Сибіл ніжно йому всміхнулася. Ідея провести вечір вдома раптом видалась дуже привабливою.