— Що ж, знайти дрова — справа нехитра, — прорік Ваймз. — А тоді ми замкнемо двері й…
Одні з вищезгаданих дверей задрижали від несамовитого грюкання.
Ваймз піймав на собі погляд Сибіл.
— Та йди вже. Відчиняй двері, — зітхнула вона й сіла.
Всередину увійшла страшенно захекана капрал Малодупко.
— Вам… треба поспішити… сер… на цей раз… це вбивство!
Ваймз безпорадно глипнув на дружину.
— Звісно, тобі треба йти, — сказала вона.
Анґва розчісувалась перед дзеркалом.
— Мені це не подобається, — сказав Морква. — Така поведінка неприпустима.
Вона погладила його по плечі.
— Не переймайся, — сказала вона. — Ваймз усе пояснив. А ти поводишся так, ніби ми робимо щось погане.
— Мені подобається бути вартовим, — мовив Морква, все ще з трауром у голосі. — Потрібно носити уніформу. Бо якщо не носити уніформу, це ніби шпигувати за людьми. Він знає, що я думаю з цього приводу.
Анґва глянула на його коротеньке руде волосся і чесні вуха.
— Я стільки роботи зняв з його пліч, — вів далі Морква. — Йому тепер взагалі не треба патрулювати, але він однаково намагається робити все сам.
— Можливо, він не хоче, щоб ти був аж такий послужливий? — припустила Анґва якомога тактовніше.
— Та й не молодіє він. Я пробував йому на це натякнути.
— Як мило з твого боку.
— Я ніколи не був під прикриттям.
— Тебе і так до пуття не прикрити, — мовила Анґва, накидаючи на себе пальто. Яке полегшення було скинути лати. А ось Моркву так легко не замаскуєш. Зріст, вуха, полум’яне волосся, вираз мускулястої добросердності…
— Якщо задуматися, вовкулака завжди під прикриттям, — зауважив Морква.
— Дякую, Моркво. Ти маєш цілковиту рацію.
— Мені просто некомфортно жити в брехні.
— Спробуй милю пройти на цих лапах.
— Перепрошую?
— А… нічого.
Син Ґоріффа Джаніль дуже сердився. Він сам не знав, чому. Його багато що злило. Найбільше — вогняна бомба минулої ночі. І слова, які він чув на вулиці. Сьогодні вранці він посварився з батьком через доставку їжі до штабу Варти. Вони виступали офіційною частиною міста. Носили ці дурнуваті жетони. Мали уніформи. Його багато що сердило, зокрема те, що йому тринадцять.
Тож коли о дев’ятій вечора, поки батько випікав хліб, двері їхньої крамниці з гуркотом розчахнулися, і всередину увірвався якийсь тип, Джаніль витягнув з-під прилавка старезний батьковий арбалет і, поцілившись кудись в область серця, натиснув на спусковий гачок.
Морква пару раз гупнув ногами і роззирнувся довкола.
— Тут, — сказав він. — Я стояв отут. А Принц був… он в тому керунку.
Анґва слухняно перетнула площу. Кілька людей зацікавлено оглядалися на Моркву.
— Добре… стоп… ні, трохи далі… стоп… поверни трохи наліво… тобто, моє ліво… трохи назад… тепер скинь руки догори…
Він підійшов до неї і простежив за її поглядом.
— У нього стріляли з Академії?
— Начебто з корпусу бібліотеки, — мовила Анґва. — Але чарівник би цього не робив, правда? Вони в таке не вплутуються.
— О, туди зовсім не складно потрапити, навіть коли ворота зачинені, — сказав Морква. — Може, спробуємо неофіційний спосіб?
— Добре. Моркво?
— Так?
— Накладні вуса… не твоє це. Та й ніс надто рожевий.
— Хіба вони мене не маскують?
— Ні. А капелюх… його я теж краще заберу. Ти не подумай, капелюх хороший, — квапливо додала вона. — Але коричневий котелок… не твій стиль. Він тобі не личить.
— Власне! — вигукнув Морква. — Якби він був у моєму стилі, люди би здогадалися, що це я, хіба ні?
— Маю на увазі, що у ньому ти, як якийсь пройдисвіт, Моркво.
— А в мене зазвичай вигляд пройдисвіта?
— Ні, не…
— Ага! — Морква понишпорив у кишені свого великого коричневого пальта. — Глянь, я придбав цю книжку маскувань у крамниці приколів на вулиці Федри. Дивно, але Ноббі теж там щось купував. Я запитав його, нащо, а він сказав, що це його остання надія. Як гадаєш, що він мав на увазі?
— Не можу навіть уявити, — відповіла Анґва.
— У них просто неймовірний асортимент. Накладні перуки, носи, бороди, навіть накладні… — він завагався і зашарівся. — Навіть накладні… цейво, груди. Для леді. Але я, хоч убий, не розумію, нащо їх приховувати.
«Він, мабуть, справді не розуміє», — подумала Анґва. Вона взяла в Моркви крихітну книжечку і трохи погортала. Вона зітхнула.