— Моркво, це маскування для бульби.
— Хіба?
— Поглянь, вони всі на картоплинах, бачиш?
— Я думав, це просто для прикладу.
— Моркво, на книжці емблема «пана Картоплини».
За своїми густими чорними вусами Морква здавався скривдженим і спантеличеним.
— Нащо картоплі маскуватися? — запитав він.
Вони дійшли до вулички вздовж стін Академії, яка мала неофіційну назву «Студентський прохід» настільки довго, що тепер цей напис красувався на табличці на початку вулиці. Повз них пройшла пара студентів-чарівників.
Про неофіційний вхід до Академії знали тільки студенти. Але вони й частенько забували, що старші члени факультету також колись були студентами і теж любили вилазити ввечері після того, як ворота офіційно зачинялися. Темними вечорами це природно призводило до збентеження і дипломатичних перемовин.
Морква з Анґвою терпляче зачекали, поки звідти вилізло ще кілька студентів, а слідом за ними — декан.
— Добрий вечір, сер, — ввічливо привітався Морква.
— Добрий вечір вам, пане Картоплино, — мовив декан і неквапливо пішов у темряву.
— Бачиш?
— Так, але ж він не звернувся до мене на ім’я, — сказав Морква. — Отож, це працює.
Вони стрибнули на газон академії і попрямували до бібліотеки.
— Там точно зачинено, — мовила Анґва.
— Не забувай, всередині є наша людина, — нагадав їй Морква і постукав у двері.
Двері злегка прочинилися.
— Уук?
Морква підняв жахливий крихітний котелок.
— Добрий вечір, сер, можна зайти? Ми у справах Варти.
— Уук іік уук?
— Е…
— Що він сказав? — запитала Анґва.
— Якщо тобі так цікаво, — сказав він: «Боже мій, ходяча картоплина», — переклав Морква.
Бібліотекар поморщився від вигляду Анґви. Йому не подобався запах вовкулак. Але він кивком запросив їх усередину і залишив чекати, а сам поплентався, стукаючи кісточками пальців по підлозі, назад до свого столу і взявся нишпорити в шухляді. Він дістав звідти жетон на мотузці «Почесний констебль Варти», який він повісив собі десь у тій області, де мала бути шия, а тоді став, як міг стати орангутан, по стійці струнко, тобто так собі. Центральний мозок людиноподібної мавпи приймає сигнал, який, однак, занадто повільно доходить до його віддалених відділів.
— Уук уук!
— А це означає «Чим можу вам допомогти, капітане Бульбо?» — глузливо поцікавилась Анґва.
— Нам потрібно перевірити п’ятий поверх, що виходить на площу, — дещо прохолодно мовив Морква.
— Уук ууук — уук.
— Він каже, що там самі лише старі підсобки, — переклав Морква.
— А що означає те останнє «уук»? — запитала Анґва.
— «Пане Жахливий капелюх», — відповів Морква.
— Але він так і не допетрав, хто ти є? — запитала Анґва.
П’ятий поверх був рядом задушливих кімнатчин, що сумно тхнули старими, нікому непотрібними книжками. Вони стояли не на полицях, а на широких стелажах, зв’язаних мотузками.
Чимало з них були потріпані й без обкладинок. Однак, судячи з того, що з них залишилося, то були старі підручники, в яких навіть найпалкіший книголюб не вбачав цінності.
Морква взяв до рук пошарпаний примірник «Окультної абетки» Водделея. З нього випало кілька вирваних сторінок. Анґва підібрала одну з них.
— «Розділ п’ятнадцятий, Основи некромантії», — зачитала вона вголос. — «Урок перший: правильне використання лопати…»
Вона поклала аркуш на місце і вдихнула повітря. Присутність бібліотекаря заповнювала ніздрі, як слон — сірникову коробку, проте…
— Тут був хтось іще, — сказала вона. — За останні пару днів. Можете залишити нас наодинці, сер? Коли діло доходить до запахів, вас трохи… забагато…
— Уук?
Бібліотекар кивнув Моркві, стенув плечима до Анґви і неквапом вийшов.
— Не рухайся, — розпорядилася Анґва. — Стій, де стоїш, Моркво. Не тривож повітря…
Вона обережно посунула вперед.
Вуха їй підказували, що Бібліотекар був у коридорі внизу, бо вона чула, як скрипить підлога.
Але її ніс підказував, що він усе ще тут. Запах дещо розмитий, але…
— Я мушу перетворитися, — сказала вона. — Бо в цій подобі важко тверезо побачити картинку. Вона надто дивна.
Морква слухняно заплющив очі. Вона заборонила йому дивитися на перевтілення з людини в вовка через неприємні подоби в переході між ними. В Убервальді люди змінювали подоби так само природно, як прості смертні перевдягають пальто, але навіть там вважалося добрим тоном робити це за кущиком.