— Так, так…
— Прокляття! — вигукнув Ваймз, театрально клацнувши пальцями. — Виходить, той чоловік, якого ми заарештували минулої ночі за непристойно налиганий стан… він ще й винен у тому, що видає себе за іншого? Ой, я не знаю, це стільки писанини, що кінця краю не видно…
Пан Дженкінс спробував відвести погляд, але не зміг під пильним поглядом Ваймза. По тому, як смикалася його нижня губа, видно було, що він готується огризнутись у відповідь. Та, на щастя, він вчасно помітив життєрадісний вищир Ваймза, схожий на той, що стрімко несеться до потопельників. З плавником на спині.
Пан Дженкінс дуже мудро вчинив, що відступив.
— Я… той… піду розберуся… я… цейво… пішов… — він почав пропихатися крізь натовп, який ще трохи почекав — ану ж станеться щось цікавеньке — але, розчарувавшись, посунув далі в пошуках нових розваг.
— Хочете, шоб я пшов глянув на той корабель? — запитав Щебінь.
— Ні, сержанте. Ви не знайдете там ані шовку, ані документів. Нічого, крім густого аромату риб’ячих тельбухів, що просяк усе навколо.
— Ого, то ті кляті хапонці змітают все, що криво лежит, еге ж?
Ваймз похитав головою і рушив далі.
— В Хапонії немає тролів, правда? — запитав він.
— Ніяк нє, сер. А всьо через жару. Тролячі мізки не варять на сонці. Якби я подався до Хапонії, — сказав Щебінь, тягнучи за собою довгі руки так, що аж кісточки пальців цокали по бруківці, — я був би дуже тормознутим.
— Щебеню?
— Так, сер?
— Тримайся подалі від Хапонії.
— Слухаюся, сер.
Довкола іншого оратора зібралась куди більша юрма. Він стояв зі здоровенним плакатом, на якому писало: БРУДНІ ЧУЖОКИ, ЛАПИ ГЕТЬ ВІД ЛЕШПУ.
— Лешп, — повторив Щебінь. — Оце назвочка — там певно самі шепелявики живуть.
— Це та земля, що виринула з-під глибин на минулому тижні, — похмуро мовив Ваймз.
Вони слухали, як оратор розпинався, що Анк-Морпорк повинен обороняти своїх громадян на новій землі. У Щебеня був спантеличений вигляд.
— Звідки там взятися громадянам, якшо земля тільки-но вилізла з-під води? — він не петрав.
— Гарне запитання, — погодився Ваймз.
— Вони всьой той час не дихали під водою?
— Навряд чи.
«В повітрі вчувається не лише солоний бриз, — думав Ваймз. — Вітер змін». Він це відчував. Зненацька Хапонія була у всіх на слуху.
Анк-Морпорк майже ціле століття перебував із Хапонією в стані миру, ну бодай не-війни. Зрештою, вони були сусідами.
Сусідами… ха! Втім, що це слово означало? Варті є що розповісти про сусідів. Як і адвокатам, особливо тим багатшим, для яких «сусід» — це людина, яка двадцять років тягає вас по судах через газон на два дюйми ширший, ніж треба.
Люди роками живуть пліч-о-пліч, дружно киваючи одне одному вранці по дорозі на роботу, а тоді стається якась дрібничка і — бац! — комусь у голову прилітають садові граблі.
А тепер ще й якась клята брила постала з моря, і всі поводилися так, ніби то хапонський собацюра всю ніч скавчав у них під вікнами.
— Грргргрргр, — журився Щебінь.
— Не зважай на мене, тільки не спльовуй на мої черевики, — попросив Ваймз.
— Це типу… — Щебінь змахнув ручиськом, — типу як… тобі всяке спадає на… — він затнувся і глянув на свої пальці, все ще ворушачи губами, —…думку. Грргргрргр. Це типу, як на тебе падають камінці, і ти вловлюєш, що на тебе зара зсунеться купа землі, а дерти кігті вже пізно. Отой момент і називається грргргрргр.
Ваймз і собі заворушив губами.
— Лихі передчуття?
— Саме оно.
— А як це слово виникло?
Щебінь здвигнув плечима.
— То, певно, хтось крикнув, коли його припечатало важкою брилою.
— Лихі передчуття… — Ваймз замислено потер підборіддя. — Що ж, у мене їх по самі вуха…
«Зсуви і лавини, — думав він. — Маленькі, невагомі як пух, сніжинки осідають на схилі — аж раптом ціла стіна снігу починає зсуватися вниз…»
Щебінь лукаво на нього зиркнув.
— Я знаю, всі кажут: «Пеньки тупі, як Щебінь», — але я знаю, куди дме вітер.
Ваймз поглянув на свого сержанта з нововиявленою повагою.
— І ти це зауважив?
Троль багатозначно двічі стукнув пальцем по шолому.
— Тут всьо просто, — почав він. — Видите на дахах дрібні когути, дракони і всьо решта? А того біднятка на даху Гільдії злодіїв видите? Достатньо за ними дивитисі. Вони знают. Я сі дивую, як їм вдається показувати в правильному керункові.