Всі дружно засовались на стільцях, відкашлюючись.
— А як щодо найманих військ? — запропонував Боґґіс.
— Заковика з найманими військами в тому, — почав Патрицій, — щоб вони взялись воювати, потрібно їм заплатити. А потім ще доведеться докинути їм зверху, щоб вони припинили, хіба вам дуже пощастить…
Селашіль вдарив кулаком по столу.
— Та щоб їм, трясця! — він сердито пробурчав. — Самі — так самі!
— Нам би все-таки не завадило військо, — заперечив лорд Ветінарі. — Але в нас нема грошей. Я веду до того, що ми не можемо собі дозволити наймані війська.
— Як так? — не розумів лорд Дауні. — Ми хіба не сплачуємо податки?
— Ах, я знав, що про це зайде мова, — мовив правитель Ветінарі. Він підняв руку, і, як за сигналом, його клерк нараз подав йому аркуш паперу.
— Отож, погляньмо… а, так. Гільдія найманців… Загальний прибуток минулоріч становив 13 207 048 анк-морпоркських доларів. Сплачені податки минулоріч: сорок сім доларів, двадцять два пенси і ще щось, що після перевірки виявилося гершебським півдонґом, а це одна восьма пенні.
— Тут все законно! Гільдія бухгалтерів…
— А, так. Гільдія бухгалтерів — загальний прибуток: 7 999 011 анк-морпоркських доларів. Сплачені податки: нуль. Але так, звісно, я бачу, вони подали заявку на повернення податку на суму 200 000 анк-морпоркських доларів.
— І щоб ви розуміли, нам дістався той гершебський пів-донґ, — мовив пан Биймороз з Гільдії бухгалтерів.
— Що посієш, те пожнеш, — спокійно мовив Ветінарі.
Він відсунув папірець убік.
— Оподаткування, панове, схоже на молочну ферму. Потрібно видобути якомога більше молока з якнайменшою кількістю мукання. І боюся, останнім часом мені перепадає саме лиш мукання.
— Ви хочете нам сказати, що Анк-Морпорк збанкрутував? — запитав Дауні.
— Саме так. І водночас він кишить багатіями. Гадаю, більшість своїх статків вони спускають на мечі.
— І ви допустили масове ухилення від податків? — запитав лорд Селашіль.
— Ой, ніхто не ухиляється від податків. І навіть не уникає. Просто ніхто ті податки не сплачує.
— Яка мерзенність!
Патрицій здійняв брови.
— Командоре Ваймз?
— Так, сер?
— Чи не могли би ви, якщо ваша ласка, зібрати загін своїх найдосвідченіших людей, зв’язатися з колекторами і нарешті отримати протерміновані податки? Мій клерк дасть вам список головних неплатників.
— Гаразд, сер. А якщо вони пручатимуться, сер? — запитав Ваймз, уїдливо всміхаючись.
— О, ну як вони можуть пручатися, командоре? Така воля наших місцевих можновладців, — він узяв папірець, який йому простягнув клерк. — Погляньмо, що в нас тут. Перший у списку…
Лорд Селашіль квапливо прокашлявся.
— Вже надто пізно займатися цими дурницями, — сказав він.
— Це вже минувшина, — докинув лорд Дауні.
— Закопана і прикопана, — додав пан Підступп.
— Я своє заплатив, — мовив Ваймз.
— То дозвольте мені підсумувати, — сказав Ветінарі. — Не думаю, що хтось хоче бачити, як дві дорослі держави чубляться за шмат каменюки. Ми не хочемо воювати, а втім…
— Їй-богу, якщо нам доведеться, ми покажемо цим… — почав було лорд Селашіль.
— У нас немає флоту. Немає армії. А також немає грошей, — нагадав правитель Ветінарі. — Ми, звісно ж, володіємо мистецтвом дипломатії. Дивовижно, на що здатні правильні слова.
— На жаль, без великого кийка[2] люди не дуже охочі слухати, — мовив лорд Дауні.
Лорд Селашіль ляснув по столу.
— Нам не потрібно говорити з цими людьми! Мої лорди… панове… ми повинні показати їм, що нас так легко не злякати! Ми мусимо наново сформувати полки!
— О, власна армія? — здивувався Ваймз. — Під командуванням людини, чия придатність вимірюється здатністю заплатити за тисячу кумедних капелюшків?
Хтось подався аж на середину столу. До цього моменту Ваймзові здавалося, що він спить, а говорячи, лорд Іржавський немов і справді позіхав.
— Чия придатність, пане Ваймз, вимірюється тисячолітньою традицією виховання правителів, — поправив він.
Від слова «пан» Ваймзу аж стиснуло в грудях. Він знав, що він «пан» і завжди ним буде, та з нього, мабуть, змальовували інших «панів», але його шляк трафляв, коли хтось, хто занудно розтягує слова, не звертався до нього «сер Семюел».