Джанні Родарі
ОЙ! ОЙ! ОЙ!
Сімнадцятого січня о вісімнадцятій годині тридцять хвилин восьмирічний Джамп'єро Бінда на прізвисько Джіп, який живе в Мілані на вулиці Сеттембріні, будинок 175, квартира 14, увімкнув телевізор, зняв черевики і зручно вмостився в зеленому шкіряному кріслі, тішачись наперед новим фільмом із серії про індіанців «Пригоди Білого Пера».
Праворуч від Джіпа, в такому самому зеленому кріслі, сидів його п'ятирічний братик Філіппо Бінда, або просто Фліп. Для зручності він теж зняв черевики і недбало кинув їх на підлогу.
Братів розділяв не тільки вік, а й футбольні пристрасті. Джіп уболівав за команду «Інтер», а Фліп — за команду «Мілан», що, зрештою, не дуже важливо для нашої історії — вона почалася о вісімнадцятій годині тридцять хвилин, коли у Джіпа зненацька засвербіли ноги.
О вісімнадцятій годині тридцять дев'ять хвилин Джіп відчув, що якась таємнича сила підняла його в повітря. Лише на одну-єдину мить він зупинився, наче ракета перед запуском у космос, і, пролетівши через усю кімнату, шугнув головою в телевізор.
Але хлопець одразу вимушений був сховатися за скелю, щоб уникнути індіанських стріл, які свистіли з усіх боків. Тепер він спантеличено дивився в кімнату, де біля порожнього крісла лежали його черевики, та слухав, як репетував до безтями здивований Фліп:
— Ой! Ой! Ой! Як це тобі вдалося? Ти навіть скла не розбив!
— Я й сам не знаю, Фліпе!
— Та ти ж у телевізорі, за екраном, ніби індіанець Біле Перо! Кудою ти туди проліз?
— Не знаю, Фліпе!
— Ну й дива! Відійди трішки вбік, бо я нічого не бачу.
— Я боюся поворухнутися. Кругом свистять стріли.
— Ну й боягуз ти! Через тебе нічого не видно!
Тим часом запекла битва на екрані тривала. І ось плем'я Білого Пера знову святкувало перемогу. Тут сцена швидко перемінилася. Скеля, за якою ховався Джіп, несподівано зникла, і хлопець опинився під копитами коня.
— Ой! — перелякано скрикнув Фліп.
Проте боявся він даремно — кінь був учений і навіть не торкнув Джіпа.
— Ну, якщо вже ти опинився в телевізорі,— сказав Фліп,— то спитай Біле Перо, чому вже другий тиждень не видно безстрашного вождя Громову Хмару.
— Він не розуміє по-італійському!
— А ти спершу скажи йому чарівне слово— «Хуг!»
— Хуг! — вигукнув Джіп.
Але в Білого Пера були важливіші справи — він саме звільняв од мотузок свою дружину з довгою чорною косою, яку вороги прив'язали до стовпа.
— Хуг, хуг! — несміливо повторив Джіп.
— Голосніше! — підбадьорював його Фліп.— Одразу видно, що ти боягуз. Усі вболівальники «Інтера» такі...
— Зате хоробрі вболівальники «Мілана» сидять собі в кріслах. Хвалько!
— Так?! Ось зараз вимкну телевізор, тоді знатимеш.
Фліп скочив на підлогу й босоніж підбіг до телевізора.
— Не смій! — розпачливо зарепетував Джіп.
— Хоч кричи, хоч не кричи, а я вимкну!
— Мамо, рятуй!
— Що скоїлося? — гукнула синьйора Бінда з кухні, де вона саме прасувала.
— Фліп хоче вимкнути телевізор!
— Фліпе, перестань бешкетувати,— спокійно звеліла мати.
— А Джіп ускочив у телевізор!
— Облиш свої жарти, Джіпе,— мовила мати, прасуючи білизну.— І не торкайся телевізора, його не важко й поламати.
— Та де там торкнувся — він весь туди заліз! — переможно вигукнув Фліп.— Тільки черевики залишилися!
— Скільки разів я вам говорила: не ходити босоніж по підлозі! — суворо сказала синьйора Бінда.
— Фліп теж зняв черевики! — дав відкоша Джіп.
Тут синьйора Бінда вирішила, що пора вже втрутитися.
Зітхнувши, вона поставила праску на підставку, прочинила двері в кімнату і:
— Ой Джі-і-іпе!
— Мамо!
— Що це ти собі надумав, синочку?
— Слово честі, я не винен,— голосно схлипуючи, пробелькотів Джіп.— Я нічого поганого не робив. Тихенько сидів. Подивися...— і він показав на порожнє крісло, ніби закликаючи його в свідки на свій бік.
— Що скаже батько? — прошепотіла синьйора Бінда й важко опустилася в крісло.
Тут саме вернулася додому тітка Емма — вона ходила грати в лото.
— Що я бачу! — вигукнула вона, суворо дивлячись на свою молодшу сестру, синьйору Бінду.— І ти дозво лила дітям грати в таку небезпечну гру?
Їй у двох словах розповіли, що трапилось. Але тітка Емма не повірила.