— Тебе, Джіпе, бачить уся Земля!
— Уся Земля?! Мамо, тату, тітко Еммо, добрий день! Фліпе, привіт! Як ви поживаєте, синьйоре Проспері?
— От шибеник! — вигукнув адвокат Проспері, що аж почервонів од гордощів і хвилювання.— Як він здогадався, що я тут?
— Гадаю, я скоро повернуся,— вів далі Джіп.— Якщо мене жде якась покара, то я попрошу адвоката Проспері бути моїм захисником. Я й не збирався тікати. Це сталося мимохіть.
— Ось чого він згадує вас,— злісно зауважила тітка Емма, глянувши на адвоката.
— Увага, Джіпе! — почувся голос професора Ночери.— Зараз супутник почне опускатися і ввійде в земну атмосферу. Спуск здійснюватиметься за командою з Землі. Не бійся, все буде гаразд. А поки що привітай усіх, хто зараз біля телевізорів: англійців, росіян, американців, німців, французів, китайців, африканців...
Джіп замислено почухав голову, скривився трохи і голосно промовив:
— Кому — добрий день, а кому — добрий вечір! Я вас не знаю, але ви, мабуть, добрі люди. Я повертаюся на Землю! Привітайся й ти, котику! Все! До побачення!
І ще кілька хвилин, поки не вимкнули програми Астробачення, представники різних народів, люди нашої Землі — білі, жовті, чорні, щасливі й нещасні — з любов'ю дивилися на хлопчика, який грався з котом десь далеко на небесних дорогах.
І відразу тисячі журналістів заходилися вистукувати на друкарських машинках статті в газети. Дев'яносто п'ять журналістів із сотні написали заголовок: «На усміхненому обличчі Джіпа ми прочитали побажання миру й щастя нашій древній планеті».
А решта п'ять журналістів теж написали той самий заголовок, тільки замість слова «усміхненому» там стояло слово «веселому».
КОТЯЧА МАТИ
Дев'ятнадцятого січня о п'ятнадцятій годині тридцять хвилин майже всі римляни сиділи біля телевізорів або радіоприймачів у себе вдома чи в кав'ярні, чекаючи звістки про повернення Джіпа на Землю. На вулицях майже не було перехожих. Дуже мало людей простувало в справах повз древній Колізей.
Серед цих небагатьох була старенька бабуся із сумкою, повною кульків і пакуночків із сиром, риб'ячими головами, скибочками хліба, шматочками м'яса та іншою всячиною, що залишається на кухні.
Усі мешканці кварталу називали стареньку котячою матір'ю. Оце й зараз бабуся теж несла ласощі котам, які звичайно збиралися на площі перед древнім Форумом. Тут вони проводили цілі дні, гріючись на сонці та роздивляючись туристів. Мишей вони й не думали ловити. Туристи та й самі римляни не скупі на частування котів.
І враз на тротуар насунулася темна тінь. «Невже на дощ збирається?» — стривожилася котяча мати. Вона глянула на небо й остовпіла:
— О господи, та це ж парашут! Невже війна?
З неба спускався яскраво-оранжевий парашут з підвішеною гондолою.
— Ні, на війну не схоже,— міркувала собі старенька.— Аби це повітряний десант, то парашутів була б ціла тисяча, а не один-однісінький!
А парашут опускався просто на Колізей.
— Піду подивлюся,— вирішила старенька.— Мої котики трохи почекають.
Вона перетнула площу і, прискоривши ходу, пройшла через арку до головної арени. Саме там, де колись імператори милувалися боями гладіаторів, приземлився дивний кораблик-гондола. Старенька побачила, як двері кораблика відчинилися і з нього вискочив Джіп.
— Ти хто? — скрикнула старенька.
— Добридень, синьйоро,— ввічливо сказав Джіп, поспішаючи їй назустріч.
— Ти чого без черевиків? — здивувалася бабуся.
— Це Колізей? — замість відповіді спитав Джіп.
— Авжеж. Гляди, не провалися під землю.
— Якщо й провалюся, то не страшно. Левів тепер у Колізеї нема.
— Слухай, хлопче, відколи це дітей почали скидати на парашутах?
— У вас є телевізор, синьйоро?
— Ні, нема, дитино.
Джіп засмутився. Прилетіти з космосу й зустрітися в Колізеї зі старенькою, в якої нема телевізора! Це таки не повезло що називається!
— Пробачте, синьйоро, але я кваплюся, повинен сповістити про своє прибуття. Мене, певно, вже шукають! — і він кинувся до виходу.
Але старенька й не слухала його.
— Котику... кішечко... кицюню...— ласкаво кликала вона.— Іди-но сюди, не бійся...
Перед нею стояв Гарібальді Перший — кіт, якого вчені посадили в корабель, щоб вивчити поведінку тварини в космосі. Він вистрибнув з гондоли й тепер розгублено озирався довкола.
— Це, котику, Колізей, знаменитий римський цирк. Одразу видно, що ти нетутешній. Але в твоєї мамочки для тебе є щось дуже смачненьке...