Выбрать главу

— Дивіться, дивіться! — хлопчик показав у далечінь степу. — Там дерево By!

Усі розвернулись у той бік, куди показував Білонога молодший. На хвилястому горизонті вимальовувалась чорно-синя хмара. Здавалося, вона там росла, росла, росла й виросла до таких гігантських розмірів.

— Справді By, — погодився Селім. — Погода може скоро змінитися. Вам потрібно встигнути на татарський плов!

Заінтриговані пловом, усі швиденько почимчикували до Мисливського. Запаморочливі аромати східних страв звідтіля долітали навіть на вершину! А може, це гірсько-морський апетит розігрався?

Селім завів знайомців у ресторан свого небожа Хасана. Усі страви виявились ду-у-уже дешевими, хоча у меню ціни стояли вдесятеро вищі. Та видно було, що Хасан просто щасливий приймати таких гостей і годувати їх. І годувати їх. І годувати їх. І годувати, і годувати. Десять величезних казанів парували неймовірно спокусливими ароматами просто біля входу. Навіть якщо ти не голодний, то пройти повз неможливо!

Виявляється, справжня кримсько-татарська кухня — це не тільки чебуреки, плов і пахлава. А сарма з тандиру — то не глевкі магазинні пиріжки! А тандир — така пічка в землі, горло якої поступово звужується.

Чого тільки не готували в Хасана! І голубці у виноградному листі (долму), і, звісно, плов (двадцять один різновид), і пироги з м’ясом й овочами (кобете), і густі наваристі зупи з м’ясом і овочами (лагман), а на підносі розміром з півстола принесли східні солодощі (назви отих всіх шматочків з медом, патокою, горіхами просто неможливо відразу запам’ятати). Під час обіду на столі стояв великий чайник. Виявляється, пити гарячий чай у спеку дуже корисно, так найшвидше втамовується спрага.

— Час додому! — закомандувала бабця Леся.

— І тепер ми поїдемо на канатній дорозі! — зрадів Дмитрик.

Ситі черевця задоволено принишкли, жвавий вітерець розганяв спеку над головами, життя було прекрасним! І ноги після вершин Ай-Петрі нарешті перестали труситися.

У вагончику до Мисхору мали спускатися всі, крім татів. Гєник і Степан повинні добратися машинами до кінцевої зупинки вагончиків. Та, смакуючи місцеве кримсько-татарське морозиво, тати стояли разом з усіма в черзі. Поки їхні родичі покупаються у морі, вони й під’їдуть.

Черга рухалась дуже повільно. І дивина — за Білоногами й Терещаками (якщо не знаєте, то прізвище Дзвінки, Гєника й Іванки — Терещак; як ми досі про це не згадали? просто неймовірно! але як казав Дмитрик, неважливо, яке прізвище в дівчини до заміжжя, важливо, яке буде після), ніхто черги вже не займав. Працівники канатної дороги бігали туди-сюди, схвильовано позираючи на свої рації.

Інші туристи пішли назад у Мисливське. Гєник і Степан рушили до своїх авто. Тут двері станції посадки відчинились і бронзова усміхнена тітка вигукнула:

— Наступні!

Через коридорчик станції пройшли Дзвінка, Дмитрик і Віолета з Тютею. Звісно, що Тютя не пройшла, а проїхала на пишних грудях господині. Вони всілися на лавки у пришвартованому над скелею вагончику. Дверцята зачинились. Двері станції зачинились. Пасажири поїхали канатом униз, здивовано дивлячись на геть перелякані обличчя за дверима станції. Мами Іванка й Галя, бабця Леся і навіть Селім втискалися у шибки й щось кричали, махали руками.

Тим часом на верхньому майданчику канатної дороги зібралась чимала група людей. Низенький грек виправдовувався.

— Та мені сказали про штормове попередження через секунду, як я відправив вагонетку за графіком.

— Ти моїх дітей відправив! Як ти міг самих дітей відправити? — кричала бабця Леся.

— А та пані з песиком, то ваша внучка? — здивувався працівник. — Вона виглядала на дорослу, а діти з нею! І з песиком. І взагалі, я нічого не знав про штормове попередження! Ніхто більше не заходив! А діти з дорослою мали квитки!

— Бабцю Лесю, не переживайте! — Селім перекрикував раптове завивання вітру. — За моє життя жодного літального випадку на цій канатній дорозі не було!

— А летального? — в один голос крикнули мами Галя й Іванка.

— І летального також, — вже тихенько відповів Селім.

Одним словом, на Ай-Петрі напрочуд швидко насувався небачений досі шторм.

Розділ 5

Канатна дорога, пані Віолета, Тютя, святий Петро і By

Коли ви стоїте чи йдете над прірвою в кілька сотень метрів, то це одне відчуття, а коли ви над нею повільно пливете в повітрі — то геть інакше! Враження, що якимось дивом опинилися у вагончику на такій висоті й невідомо, що вас тримає! Канату угорі ж не видно! Ото висите й сунетесь під хмарами, наче у казковій країні в чарівному будиночку. Ну, просто як Еллі з країни Оз. Дзвінка й Дмитрик із захватом прикипіли до шибок, розглядаючи ліси, будинки, скелі, дорогу десь страшенно далеко внизу. Тютя зістрибнула з господині й також сперлась передніми лапками на скло. Через мить і пані Віолета притулилась носом до шибки, намагаючись розгледіти свій будиночок в Алупці.