На самій верхівці By одна гілляка розміром із віковічний дуб нависала далеко від краю. На її кінці дві гілки перепліталися між собою, створюючи живий ланцюг зі зручними сидіннями. Вітру тут майже не було, зате внизу сосни вигинались від його поривів. За By бігли струмені туману й тягнулися клапті хмар — здавалося, ніби летиш на чорно-синій хмарі, а не їдеш на дереві, в якому заплутались кримські вітри.
Вийшовши на край обриву, By на мить зупинилося… і зістрибнуло з обриву. Розправивши навсібіч туманне гілля, поплило над Алупкою. Мабуть, це були найкрутіші гірки у світі!
Міра і Клок направляли By, дерево летіло над шосе. Автівки зупинялися на узбіччях, лякаючись шторму.
На подвір’ї вілли Димитрія Першого було велелюдно. Четверо місцевих полісменів тримало за руки директора Воронцовського палацу, нагинаючи його обличчям донизу. Навпроти них стояли телеоператор з масивною камерою і тендітна пересмагла дикторка.
— Добрий вечер, добрий вечер, уважаємиє телеглядачі! Сьогодні ми покажемо вам торжество справєдлівості. Только-што у віллу графа Воронцова ворвалса колишній діректор Воронцовського двора, наніс побої несколькім охоронцам і угрозами хотів заставити Дімітрія Первого відмовитись від своїх законних прав…
— Я не колишній! Я чинний! — гаркнув у камеру директор, вдало розштовхуючи своїх вартових. Він було кинувся до мікрофона, та полісмени знову закрутили йому руки за спину й відвели подалі.
Журналістка кинула на директора зневажливий погляд і продовжила репортаж:
— Я Саша Крута з Ялтинського державного телебачення сєводня розповідаю вам, як колишній діректор Воронцовського дворца напал на графа Воронцова, каторого ми оберемо мером Алупки.
— Алупки, Ялти, Севастополя, — скромно продовжив Димитрій. — Я зроблю, я сделаю вам тут руській мір! Ми заборонимо приїжджати сюди етім нєвоспітаним неруськоязичним турістам. Ми воздадім славу і хвалу нашим защітнікам від фашистської навали. Маленьким, у дванадцять років, я бігав Алупкою і підпалював маєтки місцевих багатіїв, щоб німецькі фашисти не могли жити там! І сьогодні це моє останнє інтерв’ю на малоросійській мові. Тепер Південний Берег Криму стане Воронцовським графством!
Від такої натхненної промови Димитрій сам собі зааплодував. Журналістка й оператор перезирнулись. Продовжити інтерв’ю не вдалося: бляшаний лист, відірвавшись від паркану, врізався у стіну будинку й застряг у ній.
— Новий небачений шторм насувається на Алупку. Але чи негода зможе перешкодити честолюбним планам Димитрія Воронцова?
Дерево пішло на зниження, за кілька секунд обірвавши бляху, як папір, з паркану Димитрія Першого і м’яко опустилося на його розкішний будинок. Занурившись корінням у двадцятиметровий прісний басейн поряд із будинком, за мить витягло всю воду з нього.
— Час донизу! — наказала Алкея.
Володарі By допомогли гостям спуститися по стовбуру на дах вілли. Дмитрик виявився правий: тут була зараз мертва зона смерчу й можна було спокійно рухатися.
По даху і по численних балконах і терасах бігали перелякані, хоч і здоровезні охоронці з карабінами. Їх одного по одному вихоплювало з темряви й вітром закидало у море. На автомобільній стоянці вілли у поривах вітру підстрибували кілька джипів і патрульна поліцейська машина.
— Залишайтеся біля стовбуру! Я швидко! — сказала Алкея й кинулась у будинок.
За хвилину велетка повернулася з шафою-сейфом. У тумані біля своїх нових знайомих вона кілька разів ударила сейфом об бетонну долівку. Долівка тріснула, сейф надщербився, і з нього вивалився сувій старого полотна, кілька папок з документами й купки коштовностей.
— By має летіти далі. Ми не можемо довго бути біля будинків, інакше їх рознесе на друзки! Зустрінемось пізніше! — Алкея кількома стрибками піднялася на стовбур, і хмара-буревій попростувала в море.
З будинку, ледве відчинивши масивні вхідні двері, вийшли журналістка, оператор і Димитрій Перший Воронцов.
— Шторм був такий сильний, що навіть вирвав зі стіни сейф графа Воронцова! І що зберігає наш новий мер у своїй скарбниці? Bay, картини!
Дівчина витягнула з сейфу сувій і повільно розгорнула їх.
Біля неї завис привид Щеколдіна, якого, звісно, ніхто не бачив, і зашепотів на чарівне засмагле вушко.
— Двадцять два полотна епохи англійського романтизму, які зникли з Воронцовського палацу у 1944 році!
— Двадцять два полотна епохи англійського романтизму, які зникли з Воронцовського палацу у 1944 році! — повторила Саша Крута й сама здивувалась своїм словам. — Виходіт, Дімітрій Воронцов украл їх із музея…