Вона нахилилась до сейфу і витягнула старезну папку з документами.
— Діма Наглий, алупкінський злодюжка, підписує цей договір з НКВД, що буде нищити майно, ресторани й курорти, спалить Воронцовський палац, за що йому буде вибачено всі минулі й майбутні злочини.
Привид Щеколдіна завис біля псевдографа. І, зібравши усю злість і гнів, з якими жив десятки років, зашепотів на вухо Діми-Димитрія:
— Так тоді ти обкрадав палац! Тебе я вигнав з музею! Тоді ти вирізав з рам дорогоцінні картини й вкрав документи Воронцових! Ах ти ж… мала!
Наче зачарований, власник вілли заговорив у камеру:
— Я, Діма Наглий, украв з Воронцовського палацу англійські картини, потім підробив графські документи й намагався захопити весь Воронцовський палац… Стоп! Та ні! Я Димитрій Воронцов, я граф, я забашляв за графський титул… та перестаньте мене слухати! І слухайте, що я кажу! Я стану власником Криму, я…
Полісмени без жодних перемовин відпустили директора музею й закрутили руки Дімі Наглому.
— Сьогодні в нас унікальний репортаж, — сумно усміхнулася в камеру Саша. — Ми показали піднесення й падіння псевдографа Воронцова. Колишній малолітній злодюжка, Дмитро на прізвисько Наглий, намагався через підкуп і шантаж заволодіти не тільки прекрасним палацом аристократичної родини Воронцових, а й нашими рідними домівками — Алупкою, Ялтою і всім кримським півостровом. Та ми його зупинили. Усі побачили, хто ховається під графською личиною. Тепер замість прекрасних просторів Криму Діма отримає тісну тюремну камеру! З вами була я, Саша Крута.
Епілог, або Кінцівочка
На морський відпочинок залишилось три дні. Нарешті можна спокійно сходити на пляж, позасмагати, покупатись, поїсти плову у затишних кафе, з яких так часто лунали пісні Скрябіна, часом навіть здавалося, ніби ти знову опинився у Львові.
В останній день відпочинку в прекрасній Алупці вирішили взяти на прокат катамаран. Бабця Леся не улізлась на цей плавзасіб, тому їла морозиво з Селімом біля пляжу. Відпливши на двісті метрів у відкрите море, батьки забажали попірнати. Іванка, Гєник, Степан і Галя стрибнули у морські хвилі.
— Привіт! Я казала, що ще побачимось! — з води, позаду катамарана, випірнула Алкея.
— Привіт! — зраділи Джмеленя й Хитрик, тепер зовсім не жалкуючи, що батьки не дозволили їм купатись у відкритому морі. — Як справи?
— Чудово! — засміялася Алкея. — Вчора віднесли Щеколдіна на небо й передали ангелам. Нарешті, той чоловік знайде спокій. А вам я принесла гостинці! — Вона поклала на сидіння два непромокальні пакети зі шматками серцевинки волоського горіха. — До речі, кажуть у Львові дуже смачна кава! Ми тут з Мірою і Клоком плануємо восени пролетіти над Карпатами, підготуйте для мене кавовий кілограмчик. Буду пити каву, дивитись на захід сонця в Чорному морі й читати книжки. А тепер бувайте, бо ваші батьки повертаються. — І зникла у морських глибинах.
Перед від’їздом Селім подарував дітям по коробці власної пахлави й прошепотів:
— Приїжджайте наступного року. У нас тут є ще птаха Чу!
