— Степане, в Іванки вже двісті вподобань на фейсбуці! Вже двісті два, двісті три, двісті чотири! Її фото на тому дереві набрало удесятеро більше голосів, ніж моє під деревом!
— Що-о-о-о?! — Іванка краєм вуха почула розмову сусідів. — Гєнику, хтось казав, що витер фото! Як вони потрапили в інтернет?
— Е-е-е! Випадково! Я, мабуть, не ту кнопочку натиснув, — пробелькотів переляканий тато.
— Я тобі дома натисну кнопочку! — Та в Іванчиному голосі не чулося справжнього гніву: певно, вона не визначилась, лютувати їй чи не варто.
Помившись і перекусивши, Дзвінка з батьками всілися на диван переглядати сьогоднішні світлини. Тато саме перекинув їх на маленький ноутбук. Дмитрик також встиг пообідати й прибігти до подруги. Мама вже зовсім не сердилася на тата за його вибрик, бо її фото на стовбурі набирало все більше й більше переглядів. Та й вона виглядала на ньому дуже вродливою і привабливою — справжня кінозірка!
— О, а на наступній світлині з’явиться той дідусько, що подібний на Щеколдіна! — сказала Дзвінка, присуваючись ближче до екрана. — Він тоді саме проходив під мамою!
— Так, я відчула спиною моторошний холодок!
Але на наступній світлині нікого не було. І на наступній не було. І на жодній з інших.
— Дивно! Цей старенький мав потрапити на декілька світлин! — сказав Дмитрик. — Він ішов якраз після групи з екскурсоводом!
— А я жодного дідуся не бачив, коли фотографував, — здивувався Гєник. — Екскурсія була, а дідуся не було!
Дмитрик і Дзвінка перезирнулися. Раптовий шторм, жінка-велетень у хмарі, гігантський горіх із моря, столітній дідусь, який уперто не потрапляє в об’єктив…
— А де бабця Леся? Їсти приготувала, а самої нема. — Тато роздивлявся по хаті в пошуках тещі.
— Вона щось казала про козячий сир. Мабуть, пішла по нього, — згадала мама.
Дзвінка й Дмитрик присунулися ближче до ноутбука.
— Давай ще раз запустимо перегляд фотографій! — запропонував він. — Ну, не міг цей дідуган просто так зникнути. Хоч якийсь його шмат мав би потрапити в кадр!
Уважно переглянувши всі фото, діти так нічого і не знайшли — ні сивого чубчика, ні краю вуха, ні вказівного пальця, ні сандалія, ні тіні загадкового пенсіонера!
— Стоп! А ну, поверни те фото, яке тато виклав у фейсбук. Ну, те, з мамою на дереві! А ну, збільш оце місце, під мамою! Є! Це він! Це точно його! — вигукнула Дзвінка, показуючи на розпливчасте марево, схоже на людську постать.
— Звісно! Он він ще голову відігнув, щоб не торкнутись ноги твоєї мами.
Справді, під Іванкою вгадувалися людиноподібні обриси, зіткані наче з димки, що утворюється над гарячими предметами чи розжареним піском. Силует можна було б не побачити, якщо навмисне його не шукати. Але тепер діти були певні: саме це марево — усе, що залишилося від дідугана на світлині.
— Отже, тато сфотографував привида!
— А дідуган і є Степаном Щеколдіном, а не його нащадком!
Розділ 3
Селім і кози
Не минуло і півгодини, як Дзвінка з Дмитриком уже не відчували втоми. Так, ніби не ходили вгору-вниз цілий день. Короткий відпочинок — і знову хочеться кудись мандрувати, набиратись вражень, шукати дивовижних пригод. На те воно й дитинство. Як сидіти в чотирьох стінах, коли ти на морі? Та й до вечора ще добрих дві години. Сонце розжарювало каміння й асфальт, проминувши лише середину небосхилу. На пляж дорослі вже точно не підуть, їм вражень на сьогодні достатньо. І бабці Лесі не видно. А її якраз найлегше підбити на авантюру.
— О, ви вже є? — почувся знайомий лагідний голос. — А я якраз від Віолети, помагала їй персики збирати. Зараз йду по сир. Він, певно, вже відцідився!
Дітиська вибігли в коридор і отримали від бабці Лесі по соковитому персику. Бризкаючи соком і вгризаючись у солодкий м'якиш, вони заодно міркували, чи похід до козячого стада є цікавим завершенням дня чи варто вигадати щось достойніше. Але скелясті відлоги на видноколі вирішили це питання. Піти до їх підніжжя — однозначно пригода!
Бабця причепурилася, вдягла парадну блузку й спідницю, вхопила сумку й уже зібралася виходити, як її зупинив одностайний вигук:
— А ми-и?!
— Що ми? — вона незадоволено подивилася на внучку і її товариша.
— Бабцю, ми хочемо з тобою!
— Та сидіть вдома, там нічого цікавого!
— А кози? А ліс?
— Ви що, не хочете прогулятись з улюбленою внучкою? — пролунав з кухні здивований Гєників голос.