— Бігом! — гукнула вона.
— Мої таргани! Я без них не піду!
Ольма розтиснула кулак і показала на долоні двох переляканих тарганчиків.
Русалка з водяником дременули в захист верболозів.
— Йой, щось скаче!
Дзвінка з Дмитриком перезирнулися. Невже це болотяник їх налякав?
— Дівчатка, — ніжно звернувся дід Василь до сусідок, — це просто жаби! Звичайнісінькі жаби! Тільки чому їх так багато? І всі вони кудись поспішають! Певно, якась міграція!
Тисячі жабок стрибали та лізли в парканову діру, наче тікаючи від когось. Вся трава у скверику між стовбурами платанів уже була вкрита сірими і громіздкими ропухами, стрункими і стрибучими трав’яними жабами та мініатюрними салатовими квакшами. Уся ця жаб’яча маса дружно прямувала геть від озера й парку навколо нього. Слідом за жабами по стежці, волочачи за собою хвости, повзло два-три десятки тритонів, схожих на маленьких ящірок.
Діти знизали плечима, мовляв, невідомо що коїться, і також пролізли в діру. На березі озера пані Фрося і пані Леся в один голос вигукнули:
— Яка парасолька! Які лежаки!
А діди вторили їм своїми басами:
— Ква-а-ас! Пи-и-иво!
За ніч Канікульне озеро змінилося до невизнання. Береги зеленіли доглянутими газонами, тішили око квітниками, стежками з різнобарвного гравію. Чистесенька вода накочувалась хвильками на пісочний пляж. Біля ятки з морозивом у піску стояли парасольки, а під ними вишикувались ряди шезлонгів. З боку новобудови на березі вже не було гір сміття, натомість з’явилась дерев’яна набережна з поруччям, лавками й кріслами-гойдалками. За нею виднівся суперовий дитячий майданчик. Таких класнючих стінок, гірок, будиночків, гойданок і каруселі не було в цілому Львові!
Біля старої верби з покрученим стовбуром стояла ятка з напоями. Тут можна було побачити все, чого хотілося. З яткового віконечка визирав продавець з великим, трохи пласким обличчям, булькатими очима й широчезним ротом.
— Свіжий натуральний діжковий квас! Вгамуйте спрагу в спекотний літній день!
До ятки підбігли діди.
— Налийте мені, будь ласка, півлітри квасу! Безплатно? Тоді літру! — пан Василь облизав губи й прицмокнув у очікуванні задоволення.
— А мені пива! Живе? Свіже? Не порошкове? Півлітри тут! — замовив пан Петро й почав роззиратися навколо.
— Візьміть нам молочних коктейлів! — гукнула пані Фрося, солодко потягуючись під парасолькою. — Із малиновим сиропом! — Вони разом із бабусею Лесею лежали на шезлонгах у тіні, манірно обмахуючись чудернацькими пір’яними віялами.
— Звідки це все взялося? — не розумів дід Василь. — Так скоренько зробили!
Він усівся з квасом на лавку, вигадливо сплетену з лози. Там же примостився Петро зі своїм кухлем, з якого злітала біла пивна піна.
— Яка краса! Якщо це зробив Триндикало, то я буду голосувати за нього. Нормальний мер, — мовив дід Петро.
— А може, то Захланські зафундували? Усі ці лавки, альтанки, напої, морозиво? — несміливо припустив Василь.
— Вони зимою снігу не дадуть, не те що купу грошей на благоустрій! Ну, хоча твоя Ґандзя ліпша від своєї набурмосеної сестри.
Біля дітей опинився візочок-холодильник із барвистим дашком, під його прозорою кришкою манили десятки різновидів морозива. За возиком стояв товстий продавець, з обличчя трохи схожий на жабу.
— Морозиво сьогодні безкоштовно! Вам фісташкового, малинового, з шоколадом, карамеллю чи горішками? Кульки у вафельному стаканчику чи на паличці? Пломбір, ескімо? Неймовірно смачно! — І продавець широко посміхнувся, показавши гострі зуби.
Дмитрик ковтнув слину та мовив:
— Три кульки пломбіру з шоколадом і горішками!
— А мені фісташкового. На перший раз, — попросила Дзвінка.
Морозивник спритно наклав морозивні кульки у вафлі, посипав їх тертим шоколадом і горіхами, ще й встромив туди смугасті довгі цукерки-смоктунці. Все це виглядало так апетитно, що діти раптом відчули: вони голодні-преголодні, наче зранку і не снідали. Діти роззирнулися, де б присісти.
Он біля місточка на острові Закоханих стоїть новісінька гойдалка — великий дерев’яний човен, підвішений над водою. Ото клас! Гойдаєшся в ньому і наче над водою пливеш! Дітлахи залізли в човен, Дмитрик відштовхнувся від берега ногою — і ось вони вже обоє погойдуються над хвильками озера у справжнісінькому човні!
— Ну, серйозно, — долинув до дітей голос діда Петра, — якщо довкола озера усе впорядкував Триндикало, ти будеш за нього голосувати?