— Клас! Пересувне вікно! — у захваті вигукнула Джмеленя.
Вперше Дзвінка і Дмитрик побачили крізь діряве відро новий для них підводний світ: пуголовків, личинки жуків і бабок, тритонів, сяючі зграйки лякливих карасиків і барвистих маленьких мересниць, які під ними плавали, бавились, ховались у водоростях і шмигали в товщі води.
Пліт поплив між очеретяними й рогозяними стінами. Поміж двома затопленими гілками з’явився гамак, біля якого і приводнився Тиціан.
— А це моя спальня. Одна стіна рогозяна, друга очеретяна, а стеля рдесникова. А он і Тиціанова картина. Батько подарував мені її на повноліття.
На гілці в металевій рамці висіла картинка з напіводягненою товстулею, яка замріяно дивилася вгору. Біля картини на шнурочку висіла золота каблучка з осяйним блакитним камінчиком.
— А це моя вітальня, — далі коментував водяник. — Стіни з валіснерії, а стеля з гілок вавилонських верб. Як вам такий дизайн?
— Супер! А що за перстень? — запитала Дзвінка, розглядаючи дорогоцінність.
— З ним пов’язана давня історія. Колись на місточок до острівця прийшли дві біляві дівчини зі своїми однокласниками. Одна з білявок насміхалася над хлопцем, а той ненароком штовхнув її у воду. Так каблучка злетіла з її пальця. Я підібрав перстень і повісив сюди.
— А чому не віддав?
— По-перше, щоб не лякати намарне людей, а, по-друге, існує водяний закон: що загубилося у воді, належить підводному світу. Його віддавати не можна, хіба хтось випадково знайде.
Плотик розсунув вербове гілля, під яким заховалася справжня підводна кімнатка з металевим столиком, кріслами обабіч і прозорим пакетом, у якому зависла велика бульбашка повітря.
— А це що за кулька з повітрям? — запитав Дмитрик, застромлюючи голову глибше у відро.
— Це мій авіаріум. Ну ви ж тримаєте вдома акваріуми з різними підводними мешканцями. А водяники тримають авіаріуми з повітрям. У мене живуть два кубинські таргани.
Придивившись, діти помітили в повітряній бульбашці великих коричневих тарганів з бежевими крилами.
Далі пліт проплив над Тиціановою кухнею. Поміж стінами з високої осоки стояв старий кухонний креденс (а як він був з дуба, то й не гнив), збоку від нього виблискував старий металевий умивальник, а ще вбік — дубові столик і ослінчик. По столу повзали великі равлики із закрученими на гострий кут мушлями.
— Це мої домашні ставковики, прибирають стіл після обіду.
Від кухні кілька сходинок із плаского каміння вели до стежки. Вздовж них на шнурку висів Тиціанів одяг.
— Ти сушиш випрані речі у воді? Та вони ж ніколи не висохнуть! — здивувалася Джмеленя.
— Я їх не сушу, а мочу. Коли вони нормально намокнуть, можна буде покласти їх до шафи, — пояснив водяник.
— А як же ти переш одяг?
— Спочатку товчу в дерев’яному кориті з пісочком, потім кидаю в пральну машинку, напускаю шлангом у неї повітря та кручу педалі.
— Які педалі? У пральній машинці є педалі?
— Електрику у воду я не можу провести, тому в мене пральна машинка з педальним приводом.
— От клас! Я так само хочу! Під водою дуже важко забризкати свої штани соусом зі спагеті! — вигукнув Дмитрик.
— Дмитрику, диви, вже сонце сховалося за верби. Нам час додому, — мовила Джмеленя. — І твій одяг підсохнув. Пішли, щоб потім нам не дісталося від батьків.
— Тиціане, а можна ми розкажемо про тебе батькам?
— Викриття водяники не бояться, бо дорослі в нас просто не вірять. Навіть якщо ваші батьки побачать, як я ходжу під водою в цьому озері, то скажуть, що водолаз загубився.
— А діти?
— Діти вірять, але скоро про це забувають. Через декілька років скажете, що водяник Тиціан — така ж казка, як і русалки з домовиками.
— А вони також казка?
— Хм… От я про це й кажу. Заходьте до мене в гості. Мені сумно тут самому. Таргани та рибки небалакучі. Та й сміття тут стільки, що мені потрібна ваша допомога, щоб очистити озеро та повернути йому колишню красу.
— Ми ще обов’язково прийдемо! — пообіцяли дітлахи.
Дзвінка побігла на кухню.
— Мамо, у нас новий протікальний сантехнік! Він може бути під водою, скільки захоче! Повністю під водою! Він водяник. Правда, ще маленький. Всього сто двадцять років.
Мама важко зітхнула:
— Знову вигадки. Твоя фантазія мене дивує все більше і більше. Але ти так смішно придумала — протікальний сантехнік. Ха-ха! Справді кумедно!
Та-а-ак, зрозуміло. Про хлопця, який ремонтує труби та крани, гуляє під водою, їм із Хитриком навряд чи хтось повірить, а от озеро дорослих може зацікавити.