— Ми з Дмитриком знайшли озеро за бетонним парканом у кінці нашої вулиці. Воно невеличке, але дуже гарне.
— Оце справжня фантастика. Я завжди мріяла посидіти на березі, подивитися на хвильки, на бабок із райдужними крильцями. Такий спокій! Завтра покажеш нам з татом своє озеро?
— Завтра, то завтра. Тільки ви там обережно! Щоб у воду не лізли!
Подібна розмова відбувалася й у Дмитриковій квартирі.
— Сантехнік? Під водою? Гуляв? І врятував тебе з каналізаційного потоку? Ото придумали! Ги-ги-ги! — розсміявся Дмитриків тато Степан. — А от у озеро охоче вірю! Я колись малим також там гуляв. А мій тато, твій дідусь, ще розказував, що навколо озера був справжнісінький парк. А острівець з місточком називали островом Закоханих. Я там із твоєю мамою перший раз… познайомився. Сходімо туди, синку!
— Завтра ми із Джмеленям плануємо там погуляти.
— Мама дуже втішиться, коли ми знову потрапимо на це озеро і на цей острівець. Шкода, що ми забули про нього! Завжди робота й робота! А романтика?
Розділ 4
Велика всесусідська толока
У дворі зібралися мало не всі мешканці їхнього будинку. Сусіди щось жваво обговорювали. Дід Василь точив каменем косу, цвигаючи на все подвір’я.
— Тримай камінь за гострий край, веди його до самого кінця коси!
— Та не говори під руку! Краще свою косу точи! — відбивався від нього Василь.
— Чим точи? Ти ж мій камінь забрав.
— А ти язиком спробуй.
Вчитель географії щось пояснював панам Забродським:
— Двадцять два. Тож я взяв тридцять кульків.
— А великих? — цікавився Михайло Забродський.
— Та в них мафія може жертв возити.
— Значить, великі! Я домовився в себе в автопарку за вантажівку. На третю годину вона під’їде до озера. Дозвіл на вивіз сміття оформили.
Дмитрик і Дзвінка відійшли під стіну, здивовано й підозріло розглядаючи дворове зібрання.
— Тату, тату, а куди всі збираються? — запитав Дмитрик.
— Синчику, ти вже тут? Ми розказали сусідам про озеро, на яке ви вчора потрапили. Як усі втішилися, що воно досі існує!
Як з’ясувалося, кожен пам’ятав це озеро ще з молодості й дивувався, чому так давно туди не ходив. Дід Петро зі своїми колегами по доміно, дідом Васьком і шевцем Мефодієм, колись ловили там рибу. Петро стверджував, що витягнув з озера карася на два кілограми, а Мефодій наполягав, що п’ятикілограмова щука поламала йому вудку та втекла. Кундрики й Назаруки згадували, що їхні перші побачення частенько відбувалися на острові Закоханих. Теодор Степанович, учитель географії, колись водив туди учнів на природничі екскурсії. Пані Фрося, прибиральниця з їхнього будинку, у молодості поновлювала собі мітли з чагарників на березі; Дзвінчина бабця Леся колись збирала тут рум’янок і деревій на чай; Забродські читали історичні романи під вавилонськими вербами, а місцеві квітникарі, Любко й Маруся, навіть недалечко від берега мали грядку з жоржинами рідкісного сорту «Зоря Карпат». Але потім хтось також засипав її сміттям. В останні кілька років ніхто не заходив на озеро, бо воно перетворилося на суцільний смітник.
Порадившись, мешканці двору вирішили провести екологічну акцію на цій водоймі.
— Супер! Тату, ти такий класний! А сусіди наші які класні!
— Особливо класний Теодор Степанович, мабуть, буде вашим класним керівником. Він сьогодні обіцяв привести цілий екологічний гурток на допомогу. Вони й улітку збираються на заняттях у станції юних натуралістів.
— Екологічна толока, екологічний гурток… — Дмитрик на мить замислився. — Екологія — це коли брудно?
— Ні, синку, екологія — це наука про різних істот і ті місця, де вони живуть. Наприклад, про озеро, водомірок, жаб, комарів, карасів і людей, які тут насмітили. Нічого, будете скоро в школі вчити, — пояснював Білонога-старший. Його підтримав учитель Теодор.
— Брудною екологія ніколи не буває, бо це наука.
— Така ж, як і математика? — уточнив Хитрик.
— Така ж, — в один голос ствердили Теодор і Степан.
— А математика в мене брудна, — зітхнув Білонога-молодший. — Підручник з нею в калюжу впав.
Того дня на озері робота просто кипіла. Діди Василь і Петро обкошували береги, квітникарі Любомир і Марія чистили цегляні стежки, зарослі й засипані землею, Кундрики і Назаруки обрізали секаторами зарості чагарників і боролися з лопуховим царством, Фрося з Мефодієм замітали, а решта збирала сміття в кульки й носила ближче до вулиці Озерної, звідки мав приїхати червоний сміттєвоз.