Дзвінці здавалося, що між стуканням ложкою об тарілку вона чує тихий шепіт у коридорі:
— Як смачно, як гарно пахне борщ! Які ми голодні! Як ми хочемо борщику!
Але щойно дівчинка прислухалася, як голоси зникали. Мабуть, вони все-таки лунали в її голові, а не в коридорі.
Бабця розповідала своїй доньці, Дзвінчиній мамі, останні новини їхнього будинку.
— Старший Білонога, Степан, казав, що його Дмитрик зовсім від рук відбився, постійно вередує, посварився з друзями й не хоче вчитися!
— У нього поселився злидень Вереда, — пояснила Дзвінка, проковтнувши чергову порцію борщу, але її не почули.
Бабця вела далі:
— Вчитель географії, Теодор Степанович, який живе на другому поверсі, сьогодні не ходив на роботу, бо тільки сантехнік відремонтував йому водопровід, а електрик полагодив електропроводку, як відразу ж поламалася пральна машина й мало не вибухнув телевізор! А Наталя Забродська знизу цілий день горлопанила з вікна на нього, мовляв, учора мене затопив, а сьогодні хотів спалити. Та вона не лише сусіду-географа замучила, а й свого чоловіка. Той жалівся діду Петрові з четвертої квартири, що Наталя замовила шубу з якогось дикого не нашого звіра, тигра чи лева, а він їй приніс норкову, страшенно дорогу. Та навіть на подарунок не глянула, а відразу ж заявила, що хоче вечірню сукню з якимись заразами з вірьовки.
— Мабуть, зі стразами Сваровскі, — підправила мама, миючи посуд. — Дивно, Наталя ніколи не була такою примхливою. Жили з Михайлом завжди душа в душу.
Дзвінка, з’ївши останню ложку борщу, поділилася зі старшими своїми міркуваннями.
— Усе логічно. У Теодора Степановича поселився злидень Біда або Нещастя. У Наталі Забродської живе злидень Примха. Ці їхні назви записані в книжці, яку я знайшла в бібліотеці.
— Інколи твоє образне мислення, доню, мені подобається, — всміхнулася мама. — Це так поетично — давати людським злидням імена!
Дзвінка помила тарілку й ложку, поклала в сушку, повернулася до столу й розгорнула книжку.
— Потім, після діда Петра, я розмовляла з пані Мареною, — розповідала далі бабуся. — Ми разом ішли додому з гастроному. Марена за останній час так розквітла, наче їй пенсію підвищили! Пам’ятаю, раніше весь час буркотіла, а тепер така привітна й уважна, аж дивно!
Дзвінка відірвалася від книжки Сварожича й нашорошила вуха, почувши згадку про Марену.
— Ця пані з підвальної квартири наче помолодшала: трохи зморшки розгладились, рубець зробився менш помітним, перестала сутулитися, — вела далі бабця Леся. — Розпитувала мене, як наші справи, чи ніякої фінансової кризи не відчуваємо, чи ще не збираємося міняти квартиру на меншу. Навіщо їй це?
— Вона чигає на всі квартири в будинку! — гнівно промовила Дзвінка.
— А я, в свою чергу, почала розпитувати її, з якого саме села вона родом, бо часто буває так, що живеш по сусідству з людиною багато років, а потім виявляється, що в неї бабця походить з Великих Коровиць, а в тебе — дідо, і ви сестри троюрідні.
— І звідки походить Марена? — поцікавилась мама.
— Казала, що з глухих лісів Півночі. Село її називалося якось дивно, Наяві чи Навія. Точно не наша родичка. Але всі з того села повиїжджали, тому й Марена не захотіла там лишатися одна. Біля того села текла ще якась річка також з дивною назвою… — бабця наморщила чоло, згадуючи назву річки. — Аґрус? Ні! Порічки? Ні? Така ягідна назва в річки, — обличчя бабці Лесі прояснилося, і вона сповістила: — О! Річка називалася Смородина!
Дзвінка від несподіванки голосно зойкнула, а її мама згадала:
— Знаєте, щось подібне я вже чула! А-а-а-а, так це ж ти, Дзвінко, розповідала про цю річку!
— Саме так, мамо! Марена — злий дух із краю Навія за річкою Смородиною! Ось тут усе це записано! Я вже знайшла потрібну сторінку!
Бабця поправила окуляри на носі, мама сіла за стіл, і весь жіночий колектив їхньої сім’ї схилився над книжкою Сварожича. Прочитавши розділи про Марену й злидні, мама сказала:
— Мда-а-а, дивний збіг імен!
— Це не збіг, а правда! — заперечила їй донька. — У нас же горщики з назвами наших злиднів.
— У будь-якому випадку, тут не все чисто! — заявила бабця.
Тихо грюкнули двері зали, й у коридорі зачовгали татові капці. Через мить до кухні зайшов сам голова родини й попрямував до холодильника.
— Любі мої, поки що є лише одна робота, куди мене точно візьмуть. Це вантажник у нічну зміну на заводі будівельних сумішей. Туди всіх беруть. І зарплата там непогана.