Відкривши сторінку зі змістом, Дзвінка пальчиком повела по списку добрих і злих фантастичних істот, які нібито живуть навколо людей. їй хотілося знайти таку істоту, про яку ще ніхто не чув у класі, щоб усіх здивувати. Тут таких істот не бракувало — більшість з описаних божеств і духів Дзвінка справді не знала: блуд, грець, скарбник, шугайстри, Сварог, Чорнобог, нявки, пасічник, нітки, нічки, копальняні й земляні духи, Шубін, люзони й мелюзини, потерчата, упирі, Симаргл, Коляда і… Марена.
Дивно! У книжці Марену описували як зле жіноче божество! Невже це просто збіг, що його звуть так само, як і загадкову сусідку? Потрібно про всяк випадок глянути!
Дівчинка розгорнула на сторінці про Марену й почала читати:
«Я, Богодив Сварожич, пишу цю книжку не лише для того, щоб зберегти легенди й оповіді про невидимий для нас світ казкових створінь, які, можливо, не існують, а й для того, щоб попередити вас про них на випадок того, якщо вони все-таки існують.
Марена — це злий жіночий дух, який опікується темною ніччю, страшними сновидіннями, привидами, хворобами. За давньоукраїнською легендою, вона донька Чорнобога. Її покликання — сіяти на землі чвари й приносити біди людям. Також вона опікується злиднями, яких розносить по людях (детальніше про злиднів читайте в частині „Дрібні демонічні створіння“). Володіння Марени, за давніми легендами, лежать за чорною річкою Смородиною, яка розділяє Явію і Навію — край людський і край потойбічний, темний. Через річку перекинуто калиновий міст, який охороняється змієм. Проте постійно Марена там не живе, а часто блукає світом зі своїми злиднями. Маренине ім’я споріднене з такими словами, як „мор“, „морок“, „марево“, „хмара“, „мерзнути“, „смерть“.
Щоб її перемогти, давні українці щовесни спалювали Маренине опудало.»
Дзвінка відірвалася від книжки, і по її шкірі пробіглися мурашки. Чи то здалося, чи то справді по читальній залі подув холодний протяг. Чим далі дівчинка читала, тим більшою ставала її впевненість, що сусідку Марену звуть так не через помилку в паспорті.
Дзвінка розгорнула книжку на частині про демонічну дрібноту й знайшла там сторінку про злиднів.
«Злидні у давньоукраїнській міфології — злі духи, які приносять у дім нещастя. Вони маленькі, заморені, у лахмітті, з вічним голодом на обличчі. Туляться у захаращених кутках, біля пічки, там, де тепло й темно, хоча можуть оселятися в хаті де завгодно. Демонічні істоти. У переносному значенні — бідність. Тому кажуть „жити у злиднях“. „Багатство — дочасне, а злидні — довічні“, „Просилися злидні на три дні, та й вигнати не можна“ — твердять народні прислів’я.
Всього злиднів є тринадцять: Горе, Лихо, Біда, Нещастя, Хороба, Недоля, Нужда, Примха, Ліньки, Кволість, Пиятика, Вереда і Заздрість.
Українці завжди вірили, що злидні не є незворотнім лихом. їх можна позбутися завдяки розуму й життєлюбству. їх можна заткнути в пляшці, зав’язати в мішку, спустити за водою, привалити каменем, зв’язати й залишити на перехресті. Тоді вони перейдуть до того, хто їх порятує чи викраде. А ще вони бояться запахів м’яти, любистку, полину й пижма.
Для того, щоб боротися зі злиднями, потрібно вчасно їх помітити, поки вони не перетворили домівку на руїну.
Часто злиднів використовує в своїх цілях зле божество Марена, яка розносить їх по людях у ящичках чи горщиках. За однією з версій, Марена, поки не використовує злиднів, тримає їх у глибокій ямі в річці Смородині.»
Ось що воно таке! Усе стало на свої місця.
Дзвінка закрила книжку й побігла до бібліотекарки.
— Пані, а можна я візьму цю книжку додому? Мені потрібно показати її бабці й моїм батькам, бо нас злидні обсіли!
— Якщо справа така серйозна, то бери, — відповіла жіночка за бібліотекарським столом.
Розділ 4
Нужда й Недоля
Зайшовши додому в коридор, Джмеленя скинула легкий плащик, роззулася й уважно подивилася навколо. Якщо Марена й занесла горщик у їхню квартиру, то не могла його кудись далеко сховати. Мабуть, залишила у коридорі, але так, щоб господарі його не помітили.
Відкривши дверцята взуттєвої шафки, Дзвінка-Джмеленя оглянула її — ніякого горщика. Та він сюди і не вліз би. У тумбочці для щіточок і вакс лежать тільки щіточки і вакси. На роздягалці між одягом також нічого немає. У шафі для верхнього одягу — лише верхній одяг. Дівчинка аж сама залізла між плащі, щоб ретельно перевірити це темне місце. Тоді настала черга антресолей. Довелося взяти маленьку драбинку, якою вдома користуються для змітання пилюки з шаф. Але й в антресолях лежали лише звичайні речі. Більше у коридорі горщик ніде сховати! Невже її припущення зійшло нанівець?