Але в Геро вже з’явилося нове запитання.
— А ти навчиш мене розмовляти смайлицькою?
Джордж витріщився на неї.
— Смайлицькою! — повторила дівчинка. — Мовою Потойбіччя! Коли не спілкуєшся словами, а просто вставляєш смайлики у свій потік думок! Як ти можеш такого не знати?
У цю мить Джордж помітив, як за вікном щось промайнуло. Він підбіг до вікна, але те «щось» уже зникло. Хлопець потягнув за вхідний люк, але той, схоже, був герметично зачинений.
— Що ти побачив за вікном? — запитала Геро.
— Білого коня, — відповів Джордж.
Невже він зовсім звар’ював?
— Але в нього на носі... еммм... довгий ріг.
— Е, та це ж бульбашковий єдиноріг! — радісно вигукнула Геро.
— Але єдинорогів не буває! — заперечив Джордж.
— Неправда, бувають! — сказала Геро.
— Єдинорогів не існує! — вперто повторив Джордж. Він дуже пізно прокинувся, нічого не снідав, і його все це уже почало дратувати. — Це міфічні тварини. З легенд! Вони несправжні. То був просто кінь з великою штукою на носі, а не реальний єдиноріг.
— Ні, реальний! — вигукнула Геро. — Я питала про це Емпі, й він розповів мені правду про єдинорогів.
— Ну і? — запитав Джордж.
— Єдинороги вимерли перед Великим розколом, — сказала Геро. Її очі блищали, але голос звучав невпевнено, так ніби вона переконувала сама себе. — Люди так занедбали планету, що єдинороги вимерли, бо вони дуже чутливі. Їм стало дуже сумно від того, до чого докотився світ. Це їх і вбило.
— Ти хочеш сказати, що єдинороги померли, бо їхні серця були розбиті? — вражено перепитав Джордж.
Навіщо Емпірей намолов Геро таких нісенітниць?
— Так, єдинороги все беруть близько до серця, — шморгнула носом Геро. — Принаймні так мені про них розповідали. Вони настільки чутливі створіння, що вимерли і змогли ожити аж після Великого розколу, коли — як, е-м-м, усі знають — Трелліс Дамп (ох, хай він живе довго і щасливо!) знову повернув Едему його велич.
Вона замовкла.
— Але ж це неправда, Геро! — випалив Джордж. Він більше не міг мовчати. — Це все дурниці! Едем ніякий не найкращий зі світів! Він жахливий. Найгірший з усіх світів! Усі навколо тобі брешуть!
Він уже підготувався до того, що дівчинка зараз розплачеться, але її реакція його здивувала.
— Але навіщо їм це? — запитала Геро. — Для чого їм мене обманювати?
— Ну... — Джордж розгубився.
— Ну ж бо, скажи мені правду про щось, чого я не знаю, — стояла на своєму Геро. — Тільки доведи, що ти не брешеш. Інакше я тобі не повірю.
«Геро не така вже й наївна», — подумав Джордж.
— Добре, — відповів він. — Хочеш правду — маєш. Я не з Потойбіччя. І я не біженець...
Він на хвилю замовк.
— Я — космічний мандрівник, — сказав хлопець.
Він не знав, чи його рішення сказати Геро правду було геніальним, чи, навпаки, могло обернутися катастрофою.
— Космічний мандрівник? — Геро здивовано звела брови. — А звідки... саме?
— Звідти, — Джордж тицьнув пальцем догори.
— Звідти? — Геро розгубилася, а потім налякано перепитала: — Звідти?! Ти хочеш, щоб я повірила, ніби ти прилетів сюди з космосу?
— Ага, — відповів Джордж.
— Ти прилетів з космосу? — недовірливо вигукнула Геро. — На чому, цікаво?
— На космічному кораблі, — сказав Джордж. — Ось чому коли ми познайомились, я був у скафандрі.
— Не у скафандрі! — заперечила Геро. — А в спортивному костюмі, як і я!
— Ні! — мовив Джордж. — То був справжній скафандр!
— Я тобі не вірю, — сказала Геро, хоча його історія явно її зацікавила. — Але розповідай далі.
— Я покинув Землю на космічному кораблі разом зі своїм роботом Бульцманом, і ми перелетіли з ним через Всесвіт. Ми не збиралися так далеко летіти, але ніяк не могли розвернути корабель. За якийсь час корабель сам вирішив повернутися на Землю, тому ми тут. Але виявилося, що ми перестрибнули в...
— Зачекай, — Геро виставила долоню вперед. — Але ви ніяк не могли прилетіти з космосу.
— Чому? — запитав Джордж. — Я знаю, що це звучить трохи дивно, але...
— Та ні, справа не в тому, — сказала Геро, — хоча це дійсно дивно. Просто в космос ніхто не літає!
«Як це — “не літає”?» — подумав Джордж.
— Космічні подорожі заборонили! — продовжувала дівчинка. — Вони незаконні. У космос ніхто не літає. Колись літали, але потім виявилося, що це даремна трата грошей, за які можна було б зробити нашу планету ще гарнішою. Усі польоти скасували, і тепер ніхто не має права літати в космос чи щось туди посилати. Тому там нічого нема. І точно ніяких кораблів, які збудували люди.
— Це неправда, Геро, — заперечив Джордж. — І взагалі — космічні дослідження мали велику користь!
— Та ні, це просто байки, у які мали всі вірити, — відповіла Геро. — А насправді це фейкові новини. Їх вигадали, щоб люди вважали, нібито наука на щось здатна.
Джордж був такий шокований, коли це почув, що аж відступив назад — просто Бульцманові на ногу.
— Ай! — мимоволі зойкнув Бульцман, хоча йому анітрохи не заболіло, бо ж у роботів нема больових рецепторів.
«Або пан, або пропав!» — подумав Джордж і сказав:
— Геро, я не просто прилетів з космосу. Я прибув із минулого. Пролетів крізь час. Колись я розкажу тобі всю історію.
Геро витріщилася на нього.
— Що? — перепитала вона. — Ти пролетів крізь час?
— Мій корабель летів так швидко, що на його борту час минав набагато повільніше, ніж на Землі. Коли я покинув Фоксбридж, то був тільки трохи старший за тебе.
— Он воно що! — сказала Геро. — От чому ти весь час згадуєш про Фоксбридж!
Її обличчя стало дуже зосередженим.
— Тут жили мої мама з татом, мої сестрички і всі мої друзі. А тепер їх нема і світ змінився. Його знищили. Я мушу повернутися у свій час, Геро, — може, тоді я ще встигну врятувати майбутнє.
— Тобто моє теперішнє — це для тебе майбутнє, — повільно промовила Геро. — Іти хочеш повернутися назад і спробувати зробити так, щоб усе не стало таким, як є зараз?
— Ага! — зрадів Джордж. — Ти все правильно зрозуміла.
— Але якщо ти це зробиш, — схвильовано сказала дівчинка, — може статися так, що мене не виростять! Ану ж тоді я перестану існувати?
У цю мить до кімнати ввійшов Емпірей.
— Доброго ранку, — привітався він із Геро, розлючено глипнувши на Джорджа. — Емоційні частоти в цьому помешканні зависокі для максимального комфорту.
— Він сказав, що... — Геро тицьнула на Джорджа.
— Ти знову ставила забагато питань, — перебив її Емпірей. — А обіцяла нічого не питати. Ну а він залюбки наплів тобі казок. Це ж улюблене заняття в Потойбічні.
— Що? — сердито вигукнув Джордж.
Він обернувся до Бульцмана.
— Скажи їй, Бульцмане! Ніякі це не казки! Ми кажемо правду, а цей робот...
Він роздратовано подивився на Емпірея — той з їхнього союзника перетворювався на ворога.
— Це частина їхньої культури, — робот не дав йому договорити. — У Потойбічні вміють вигадувати неймовірні історії. Просто неймовірні!
Емпірей розмахував руками.
— Звучить так, ніби це чиста правда. Але, по суті, вони такі ж реальні, як та віртуальна екскурсія, на якій ти вчора побувала.
— Але ти казав, що ті екскурсії нічим не відрізняються від реальних! — обурилася Геро.
— Та невже? — спокійно відповів Емпірей. — Хіба я таке казав?
— А що як цього всього насправді немає? — запитала Геро після почутого. — Що як ти і моя опікунка вигадали все це, щоб я ні про що не розпитувала? Може, Едему взагалі не існує?
Вона здавалася на диво спокійною — як на дівчинку, яка вперше замислилась, а чи справді довколишній світ є таким, як їй здається.