— Неймовірна теорія, — пробурмотів Емпірей.
Але Джордж знав, що цього разу Геро поцілила в яблучко, і це його страшенно розвеселило. Едем — фальшивка. Це очевидно. Тільки незрозуміло, яку роль відіграють у цій затії Емпірей та опікунка Геро і що то за далекоглядний план батька Німу (ким він там, цікаво, був?).
Бунтівна іскорка, яка загорілася в очах Геро, втішила його — і це було перше, що порадувало хлопця, відколи він повернувся на Землю.
— А тепер слухай, — сказав Емпірей таким тоном, мовби нічого не трапилося. — Сьогодні ми завершуємо підготовку до від’їзду в Чудесну академію! Завтра — дев’ять сонцедампів, відколи тебе виростили, твої оцінки визнали достатньо високими, а значить, настав час підготуватися до переїзду.
Геро тут же вилетіло з голови, про що вона питала хвилину тому.
— То мене взяли?! — закричала вона.
— Так, — підтвердив Емпірей. — Твоя опікунка щойно повідомила, що в тебе найвищі бали серед усіх учнів, яких за всю історію прийняли до академії! Молодчина, Геро! Чудово попрацювала!
— Я їду в Чудесну академію! — вигукнула Геро й кинулася всіх обіймати. — Ура! Я зароблятиму трильйони дамп-койнів і стану лідеркою Едему! Я їду в академію!
От тільки Джордж знав, що нікуди вона не їде.
Розділ восьмий
ень минув без пригод: Геро стрибала по хаті, радіючи, що от-от поїде в Чудесну академію і посилаючи думки про це усім своїм знайомим, а Джордж дрімав — відпочинок був йому ой як потрібен! — і міркував про час, в якому опинився. Коли настав вечір, надворі почувся гамір. Цього разу на єдинорога було не схоже. Емпірей стривожився.
— Відчиняйте! — пролунав голос із вулиці. — Перевірка!
Емпірей завмер на місці — його очі-горошинки втупилися у Джорджа. Геро теж захвилювалася. Вона швидко роззирнулася довкола.
— А ми можемо просто пояснити, що моя опікунка запросила Джорджа в гості?
Дівчинка одразу здогадалася, що вони порушили якісь із правил Едему.
— Ні, не можемо, — відповів Емпірей.
— Що ж робити? — запитала Геро.
Вона запанікувала, і Джордж зрозумів, що їй, мабуть, уперше в житті стало страшно.
— Що буде, якщо вони застануть тут Джорджа? — запитала вона.
Із виразу її лиця було зрозуміло, що Геро вже знає відповідь: нічого доброго. І, напевно, після такого ні в яку академію вона не поїде.
— Спокійно! — сказав Емпірей. — Я їх заховаю.
Він обернувся до Джорджа.
— Стань мовчки і не рухайся, — скомандував він. — Он там, біля Бульцмана. Стій і не ворушися!
Емпірей затулив їх обох шматком тонесенької тканини. Джордж завмер, наче статуя, поруч із Бульцманом, який, схоже, досі не пробудився з нічної підзарядки. Загупали кроки, так немовби до кімнати ввійшов хтось у чоботах з металевою підошвою. Лясь! — гість ляснув кийком по обтягнутій рукавицею долоні.
— Роботе! — звернувся він до Емпірея. — Слава Треллісу!
«Напевно, так тут офіційно вітаються», — подумав Джордж.
— Дампу слава! — прокарбував робот. — Хай живе довго і щасливо!
— Звітуй про своє місце проживання.
Емпірей зітхнув. Джордж почув, як щось засвистіло.
— Зависокі енергетичні параметри, — зауважив інспектор.
Джордж відчув, як той ковзнув очима по ньому й Бульцману, але нічого не помітив. Та коли його погляд зупинився на Геро, він тут же скомандував:
— Дай мені доступ до потоку її думок.
— Слухаюсь, — незворушно відповів Емпірей.
Геро ані писнула — мабуть, таке відбувалося не вперше. Емпірей, вочевидь, виконав якусь дію, бо в кімнаті раптом почувся потік думок Геро. Він линув у повітрі між суперкомп’ютером, поліцейськими і дівчинкою. Спершу Джордж почув гармонійну, радісну мелодію — мабуть, саундтрек до життя поміж єдинорогів, велетенських метеликів та цікавих ігор у віртуальній реальності. Та раптом прозвучала похмура нотка, а за нею — мінорний акорд, що повністю змінив настрій. «Цікаво, що таке з’явилося в потоці думок Геро?» — подумав Джордж.
— Що це? — запитав поліцейський, коли мелодія стала різкою й хаотичною.
Джордж затамував подих. Він зрозумів, що поліцейські — то роботи, а не люди, бо в їхніх незворушних і начебто природних голосах усе ж вчувалися металеві нотки. Голоси були настільки схожі на людські, що звучали набагато моторошніше й страшніше за голос Бульцмана, який — хоч як не старався — був таки роботом, а не людиною.
— Це спогад із віртуальної реальності про фальшиві новини з минулого. Вигадки про космічні польоти, — квапливо пояснив Емпірей. — Просто спогад.
— Дампіально! — сказав робот-поліцейський. — Навіщо їх вчать про давні часи? Тільки бентежать дітей. Вони мають вивчати лише великі досягнення Едему. Позбудься того спогаду. Видали його!
Джордж почув, як Емпірей зітхнув, але музика відразу стихла.
— Дбай про чистоту раю, — сказав інспектор, крутнувшись на металевих закаблуках. — У наших думках і в наших серцях. І більше не зачиняй люк.
Джордж нарешті видихнув. Емпірей скинув тканину, якою затулив хлопця й Бульцмана.
— Що це було? — запитав Джордж.
Геро стояла мов зачарована.
— Ти ставиш Геро в небезпечне становище, — швидко промовив Емпірей. — Усе відображається в її потоці думок, і це їй загрожує. Ще трохи — і була би біда. Мені прикро, що ми мусимо поширювати стрічку подій, — ти й сам розумієш, яке це безглуздя, — але поки не витягнемо її з Едему, у нас нема вибору. Інакше вона опиниться у смертельній небезпеці.
— Ясно, — сказав Джордж. Йому стало моторошно. — Тобто Геро не знає, як усе насправді? Ви мусите обманювати її задля її ж безпеки? Бідолаха!..
Йому стало дуже шкода дівчинку. Тієї миті Джордж усвідомив, що якщо вони попросять його врятувати Геро, вивести її з цього місця, — він без вагань погодиться. Не піде звідси без неї. Він сам так вирішив.
Може, хтось так само порятував свого часу його малих сестричок. Хоч би!
— На щастя, то був поліцейський робот старої моделі, — сказав Емпірей. — Дивно, що йому не встановили шкіру, яка вимірює теплову енергію. Напевно, таки правда: Едему бракує грошей на оновлення.
— Що б він зробив зі мною, якби зловив? — запитав Джордж.
— Тепер багато що заборонено, — вів своєї Емпірей. Джордж ледве встигав за ним, так швидко той говорив. — Наприклад, свобода думки й слова. І наука теж заборонена. Будь-які розмови про космічні польоти. Подивися на технології, які тебе оточують. Технології керують людським життям — і навіть створюють його! — але люди не мають права розуміти їх чи на них впливати. Тебе б забрали. Ми більше ніколи б тебе не побачили. Геро вигнали б із Бульбашки й покинули б саму виживати в Порожнечі. Її опікунка втратила б посаду в уряді. Мене б розібрали. А найгірше... Ні, я більше нічого не скажу...
— І все це в найкращому з усіх можливих світів, — зауважив Джордж.
— Еге ж, — кивнув Емпірей. — Робот-поліцейський не помітив тебе, бо я накинув на тебе й на твого робота метатканину. Ну і, звісно, через те, що твій потік думок недоступний для інших. Він не сприймає біологічних ознак — тільки технологічні. По суті, ти для нього не існуєш, але я не хотів ризикувати, щоб він тебе побачив. Тоді він зафіксував би твоє зображення, а воно могло б потрапити до когось іншого.
— А такі інспекції часто відбуваються? — запитав Джордж.
— Ні, — відповів Емпірей. — Просто в королівстві-корпорації «Едем» оголошено високий рівень загрози.
— Вони мене шукають? — запитав Джордж.
— Вони шукають будь-кого, хто може становити небезпеку для режиму, — відповів Емпірей. — Треба поквапитися.
— Оце так поворот подій, — сказав Джордж.
— Розумію, — відповів Емпірей. — Але я б не просив тебе про допомогу, якби не знав, що це тобі під силу.
— Але звідки ти це знаєш? Хто ти такий? — хлопець подумав, що це, мабуть, його єдиний шанс про це спитати.
— Я — Емпірей, — відповів робот. — Підказка в моєму імені.