Геро стояла позаду Джорджа й широко розплющеними очима спостерігала, як звір мотлошить їхнього робота-провідника. Раптом вона метнулася вперед, кинулась на спину тигрові й, загепавши по ній кулаками, заверещала:
— Ану злазь, хулігане! Дай Бульцманові спокій!
Джордж зрозумів, що вона навіть не підозрює, в якій небезпеці опинилася. Він скочив до неї і стягнув її з тигра на траву, а сам застрибнув великому звіру на спину — чи не вдасться йому якось стягнути його з Бульцмана? Долоні зісковзували з гладкого хутра, але хлопець сяк-так заліз і схопив тигра за горло.
У цю мить тигр видав інший звук. Він уже втомився гризти металеву плоть своєї жертви, яка була йому не по зубах. Бульцман виявився не таким смаколиком, як він сподівався. Тепер тигр силкувався вирватися з цупких обіймів робота. Бульцман пережив уже чимало пригод. Після довгої космічної мандрівки, в якій його ніхто не ремонтував і не було часу на перепочинок, його руки ослабли й не могли добре втриматися за слизьке хутро розлюченого тигра.
Почувся гучний рев, заскрипів метал — і тигр визволився від робота, тримаючи на спині Джорджа, який вчепився за нього, немов вершник за необ’їждженого жеребця. Звір обернув величезну морду у бік Геро, понюшив повітря й облизав пащу. Очевидно, він збагнув, що з Геро вийде смачна вечеря. Джордж іще сильніше стиснув тигра за горло — його руки занурились у м’яке хутро на шиї грізного звіра, його довгі вуса лоскотали йому передпліччя. Тигр облизався — хлопцеві на долоню капнула тепла слина.
Джордж бачив настовбурчені вуха хижака, його розкосі бурштинові очі, довгі ікла, скуйовджену помаранчеву гриву й білі вуса. Йому здавалося, що час застиг. Хижак присів на задні лапи, готуючись атакувати Геро, яка завмерла на місці. На тлі темного лісу її лице було схоже на розмитий блідий овал.
— Вибачте, — голосно сказав Джордж, сам не знаючи, у кого просить пробачення.
Мабуть, у Геро — за те, що не зміг її врятувати. У рідних — за те, що покинув їх і полетів у космос. А найперше — у найкращої подруги Енні, яку він теж покинув багато років тому, коли помчав на космічному кораблі без неї, із самим лише роботом.
— Вибачте, — повторив він.
Тигр голосно гаркнув і приготувався до стрибка...
Розділ дванадцятий
жордж зіскочив з хижака, сподіваючись приземлитися попереду, щоб перебрати увагу звіра на себе й дати Геро час утекти. Він упав горілиць на болотисту слизьку землю. Відчувши рух, тигр м’яко опустився на передні лапи і, обернувшись, вишкірився на Джорджа — зневажливий самовдоволений оскал найсильнішого хижака у джунглях. Ні на мить не сумніваючись у своїй силі, тигр рухався повільно, ледь не ліниво, немовби наперед насолоджуючись перемогою.
Якби Джордж не затримав тигра, той би стрибнув на секунду швидше й напав би на свою жертву, перш ніж Бульцман віднайшов іскру енергії у виснажених мікросхемах. На щастя, хлопець виграв трохи часу для них обох. Коли тигр пригнув голову, облизавшись і вишкіривши зуби, з Бульцманового пальця вилетів невеличкий шприц — звір загарчав і звалився набік. Він був так близько, що Джордж відчув, який гарячий у нього подих, і побачив ряди гострих зубів у його пащі.
То був рик здивування, а не перемоги. Джордж не знав, що було в тому шприці, але те щось було дуже сильне, раз тигр упав на землю без тями. Він завмер у стрибку — передні лапи витягнуті, паща роззявлена, очі вибалушені, — а потім гепнувся на землю. Трісь! — затріщали галузки, і його могутнє тіло впало на лісову долівку, на якій виднілися рештки асфальтованої дороги. Велика голова з розтуленою пащею опинилася якраз на потертих слідах дорожньої розмітки.
Джордж ошелешено роздивлявся хижака — він помітив, що його тіло лежить на знаку «Паркуватися заборонено». На якусь наносекунду він уявив собі, як це місто виглядало за його часів: автівки, люди, будівлі, міський гамір, дітлахи, крамниці й школи...
Проте металевий брязкіт і людське скімлення повернули його у тут-і-тепер. Хлопець глянув на Геро — дівчинка так і стояла, наче воскова фігура, показуючи пальцем на звіра, і щось бурмотіла. Коли Джордж підійшов до неї, вона опустилася на землю. Дівчинці відняло дар мови. Хитаючи головою, вона скрутилась у клубок і з того всього заснула.
Джордж впевнився, що з нею все гаразд — наскільки, звісно, могло бути «гаразд» за таких обставин, — і повернувся до Бульцмана. Старий робот щойно врятував їм життя, але його сміливість дорого йому коштувала.
— Ти живий! — прохрипів Бульцман, лежачи на купі опалого листя смоківниці. Довкола нього валялися шматки металу. — А я... я ніколи не був живий. Машина — і все...
Джордж став навколішки біля нього, загородивши дорогу комахам, які тут же взялися прокладати собі іншу стежку «Життя в Едемі — це якась таємниця», — подумав хлопець. Його мозок помалу оговтувався від пережитого. Роботи мов живі, міста — мертві. Тільки комахам добре живеться. Вимерлі звірі ожили, а всі решта загинули. А тепер і той, хто єдиний поєднував його з життям у знайомій формі, опинився в біді.
— Для мене ти не просто машина! — сказав Джордж. — Ти мій друг! Ти мандрував зі мною в космосі!
— Дякую, — відповів Бульцман. — Я завжди мріяв потоваришувати з людиною. То була моя єдина мета. Тепер я щасливий.
Він заплющив очі.
— Ти суперовий робот, — сказав Джордж.
Йому захотілося плакати. Бульцман був поруч увесь час: коли вони мандрували космосом, коли несподівано вирушили з Космодрому-2 у Всесвіт і коли повернулися й побачили, що від їхнього дому вже нічого не залишилося. Без Бульцмана Джордж опиниться в цьому дивному новому світі сам-один як палець.
— Я поремонтую тебе, — у розпачі сказав він, кинувшись збирати розкидані деталі. — Занесу тебе туди, де все полагодять.
— Ні, — заперечив Бульцман, єдиний чемний робот на світі.
Його сконструював божевільний мегаломаніяк Аліот Мерак. Бульцман був щасливою випадковістю, роботом, який мав здатність відчувати й був запрограмований поводитися чемно і ввічливо. Навіть Аліот Мерак не розумів, як йому вдалося створити такого робота. Бульцманові побратими були підлі й жорстокі, готові знищити будь-яких живих істот, аби вгодити своєму господареві. І тепер Джордж втрачав свого унікального робо-приятеля саме тоді, коли той був найбільше йому потрібен.
— Ти не зможеш мене поремонтувати, — сказав Бульцман. — Мені кінець. Я вистрелив снодійним уколом, а така дія автоматично вимикає всі мої системи.
— Але чому? — вигукнув Джордж. — Чому так придумали?
— Так вирішив мій господар Мерак, — кволо відповів Бульцман. — Щоб я не потрапив до рук ворогові. Я мав скористатися уколом у критичній ситуації, щоб мати час очистити систему, аби інформацію ніхто не вкрав... Візьми цей пристрій!
Він розкрив долоню.
— Що? — перепитав Джордж.
— Бери! — сказав Бульцман. — Це надолонник. Щоб зв’язатися з Емпіреєм!
Джордж торкнувся долоні робота. До неї був прикріплений невеличкий пристрій, який треба було віддерти. Хлопець не міг змусити себе це зробити, поки робот був живий. Йому здавалося, що це те саме, що відірвати йому руку чи ногу. Він не хотів ще дужче спотворити свого бідолашного приятеля.