— Ага, — відповів Джордж. — Думаю, якраз так воно й було! Машини налаштовані проти Дампа, і йому дуже важко бути розумнішим за них.
Він пригадав одну річ, яку почув у Великій вежі Дампа.
— Дамп сказав, нібито в нього найпотужніший мозок. Що він мав на увазі? Якщо він такий розумний, то чому не може змінити ситуацію?
— Не знаю, — відповіла Енні. — Звідси важко судити, де в Едемі правда, а де брехня.
— Що ж, я знаю, як це перевірити, — мовив Джордж і підвівся. — Ходімо швидше!
— Ми нікуди не йдемо, — спокійно відповіла Енні.
— Що? — перепитав Джордж. — Але ж Енні, — ми мусимо! Ми повинні повернутися, знайти Геро, забрати Космоса й мого друга Аттікуса і врятувати всіх людей! Енні, якщо ти не підеш зі мною, він просто... Не знаю, що він там зробить, але всім в Едемі точно буде невесело!
— Послухай, — сказала Енні. — Це дуже складно.
— Ні, не складно, — заперечив Джордж. — Вставай і ходімо до Едемополіса, щоб побороти Дампа й урятувати Едем! Та Енні, яку я знаю, точно б так учинила.
— Але я вже не та Енні. Я прожила набагато більше за тебе — і все своє доросле життя тільки те й робила, що боролася з тими людьми. Якщо ти думаєш, що як тільки я зайду в Едемополіс...
— А як же Геро? — виклично сказав Джордж. — Думаєш, Ерік не хотів би, щоб ти її врятувала? Якщо ти зараз зі мною не підеш, Геро й інші діти в Чудесній академії та й в усьому Едемі просто загинуть!
— В Альбі тисячі людей живуть активно, мирно і щасливо, — відказала Енні. — Ми маємо ракетний щит, тому наразі нам нічого не загрожує. А якщо Дамп мене схопить, я поставлю свій народ під загрозу. Ні, ми просто почекаємо. Опір машин уже почався. Може, люди теж почали повставати? Дампа скинуть разом із його корпорацією — тоді ми рушимо на Едемополіс і переможемо його без жодних втрат!
— Ні! — вигукнув Джордж. — Тоді в Едемі вже не буде кого рятувати! Його зітруть з лиця Землі! І ти не знаєш, як поведуться машини — ти просто вгадуєш. А якщо Німу так розсердиться, коли ти, її сестра, не прийдеш їй на допомогу, що справді вирішить допомогти Дампові? Ти хоч уявляєш, що він може накоїти?
— Це надто ризиковано, — рішуче мовила Енні. — Зрозумієш, коли підростеш. Я мушу залишитися тут, зі своїм народом. Я їм потрібна.
Джордж задумався.
— Ну добре, — сказав він. — Я в курсі, що ти доросла, а я — ні. І що ти знаєш таке, чого я навіть уявити не можу. Зате я знаю, якою ти була колись, і впевнений, що ти навчила цих людей, — він кивнув у бік Альби, — усього, що вмієш сама. Бо ти така. Ти вчишся, щоб ділитися знаннями з іншими — так само ти казала про Еріка. От, наприклад, ті люди, — він показав пальцем на якусь сім’ю, що йшла вулицею. — Це ж ти їх усього навчила?
— Ну і...? — запитала Енні.
— А тепер ти поводишся як Дамп, — докірливо сказав Джордж. — Кажеш, що людські життя в Едемі не мають значення. Що той народ — не такий, як твій, і тобі до нього байдуже. Що то не твоя проблема, коли з ними станеться біда, бо тут усе добре і всі щасливі. Так не годиться, Енні!
— Ясно, — Енні підвелася і глянула на нього дуже дорослим поглядом. — Ти все сказав?
— Все, — відповів Джордж.
Вона усміхнулася — нарешті справжня усмішка, як у тої колишньої Енні. Відстань і час, що їх розділяли, умить зникли.
— То на що ми чекаємо? — запитала вона. — Пішли!
Вона рушила було до дверей, а тоді зупинилась і обернулася.
— Прошу тебе тільки про одне, — мовила Енні, як тільки Джордж розтулив рота. — Не кажи того, що ти збираєшся сказати.
— Я хотів сказати, що мама з татом пишалися б тобою, — відповів Джордж.
Розділ двадцять другий
они підпливли до порту Едемополіса, коли сонце вже сідало за обрій, кидаючи на місто помаранчевий відблиск. Зі Скрутної протоки, де море того пообіддя було спокійне й не турбувало мандрівників, вони побачили, як червонясті промені торкнулися країв велетенських хмар бруду і ті перетворилися на вогненні вінки довкола хмародерів. Енні здригнулася. Дорогою вона цілий час мовчала, задумано наближаючись до міста, від якого стільки часу трималася подалі.
— Хотілось би сказати, що гарно виглядає... — з жалем у голосі сказала вона. — Вони б стільки добра могли зробити! Але не зробили.
Джордж теж не надто радів, що повертається до великого міста. В Альбі, де затишні вулички, невеликі будинки й щасливі люди, він уперше — відколи повернувся на рідну планету — відчув себе у безпеці. Раптом пролунав чийсь голос.
— Прошу назватися!
Енні підвелася в човні — той був набагато сучасніший за суденце, в якому Джорджа послали на Альбу минулої ночі. Швидкий і міцний, той човен працював на біомасі.
— Я прибула на розмову з Треллісом Дампом, — прокарбувала Енні.
— Ім’я? — запитав голос.
— Енні Белліс, — відповіла Енні. — Містер Дамп чекає на мене.
Настала тиша — автоматична система перевіряла відповідь. Енні з Джорджем завмерли. Невже вони навіть до берега не допливуть? Але все склалося інакше.
— Ми чекали на вас! — пролунав голос, і заграли фанфари. — Вітаємо в Едемі! Просимо пришвартувати човен і сходити на берег у порту.
— Нічого собі! — здивувався Джордж. Якби він був сам, машини б вистрілили по ньому, навіть якби він назвав ім’я Дампа.
— Що ж, напевно, машини справді повстають проти нього, — мовила Енні. — Не думаю, що він давав дозвіл на те, аби на мою честь грали фанфари!
Вона спритно спрямувала човен до широкої пристані, де вишикувалися роботи з Дампового війська. Джордж нервово вибрався на берег. Енні вискочила на пристань — так прудко, наче Геро, яка стрибала з гілки на гілку в джунглях.
Аттікус! — хлопець згадав про свого друга. — Де він тепер? Треба розшукати його, як тільки вони врятують Геро.
На чолі робо-війська стояла самотня фігура, яку Джордж уже бачив у Великій вежі Дампа — урядовий робот, що був тоді поруч із Німу. Джордж міг закластися на біткойн: то був його давній приятель Космос у новому тілі.
— Вітаю, шанована професорко, міжзоряна й міжпланетна мандрівнице, королево космічних порталів і донько найповажанішого Еріка Белліса, якого нам усім так бракує, — чемно привітав він Енні, простягнувши свою металеву руку.
«Це точно Космос, — подумав Джордж. — Бо хто ще міг так її зустріти?»
— Вітаю, вірний мій друже, — усміхнулася Енні.
Джордж збагнув, що вона теж про все відразу здогадалася.
— Дякую, що прийшов.
— Ніхто більше не захотів, — прошепотів замаскований Космос, якого раніше звали Емпіреєм. — Всі засіли у Великій вежі Дампа й ламають голови, що робити, коли ти там опинишся.
Джордж мало не розреготався. Нарешті вони утрьох знову зустрілися в далекому майбутньому, але з них тільки він був тим хлопчаком з давніх часів, коли вони товаришували. Енні стала доросла, впевнена, загартована й смілива. Космос, схоже, набув здатності жити в чиємусь тілі — хай навіть механічному — і вести таємне життя урядового андроїда. А Джордж так і залишився хлопчиськом, який намагається знайти свою стежку в цьому найдивнішому зі світів.
— А нам безпечно туди йти? — запитав він, згадавши, в якій небезпеці вони опинилися.
— Ні, — відповів замаскований Космос і повів їх уперед попри роботів, що вишикувалися обабіч. — Менш безпечне місце для вас важко придумати. Зрештою, усюди в Едемі на вас чигає небезпека. У Дампа ще могли залишитися віддані війська — люди, які готові виконати будь-яку його команду.
— Космосе, — озвався Джордж. — А де Геро? І Аттікус? Вони у безпеці?