Выбрать главу

— Ні, — відповів Космос. — Але вони живі. Геро от-от добереться до Великої вежі Дампа.

— Що? — здивувався Джордж. — Як?

— Ця пригода виявилася карколомнішою, ніж ми думали, коли я планував її мандрівку через Едем до Альби, де про неї подбала б Енні.

— Чому ти не сказав мені, хто ти насправді? — запитав Джордж. — І що «вона» — то Енні?

— Бо то було надто ризиковано, — відповів Космос-Емпірей. — Я був урядовим андроїдом, закріпленим за Німу, щоб доглядати за її дитиною. Так я міг таємно їй допомагати. Якби ти про це обмовився, навіть випадково, наслідки були б жахливі.

— А чому ти просто не відчинив портал і не штовхнув Геро в Альбу? — запитав Джордж.

— У мене була чорна смуга, — тихо відповів Космос. — Кілька років у сміттєвих таборах. Я більше не вмію цього робити...

— Як ти можеш так відкрито говорити? — запитала Енні. — Хіба нас не прослуховують?

— Прослуховують, — сказав Космос. — Але мені вже байдуже. Може, це й не кінець Едему — такому, яким ми його знаємо, — але це точно початок кінця. Хоч що там станеться, я гордий, що зможу стояти поруч із тобою. І з Джорджем.

— Дякую, Космосе, — прошепотіла Енні.

Вони утрьох рушили від нашпигованого зброєю порту Едемополіса до міста.

Дорогою, якою вони йшли, вишикувалися роботи-охоронці, й тепер Джордж розумів навіщо. Навколо зібралися натовпи людей. Напевно, вони всі прийшли в Едемополіс у День підрахунку, але відтоді атмосфера змінилася. За той короткий час, що його не було, людей, які спочатку були втомлені, сумні й легко відволікалися на дешеві розваги, охопило обурення і злість. У повітрі відчувався запах повстання. Джордж почув вигуки: «Так нечесно!» і «Злазь зі своєї вежі!». Люди почали скандувати: «Дампа на дамбу!».

Кілька Дампових посіпак намагалися розігнати людей, викрикуючи понад їхніми головами: «Це незаконне зібрання! Ви не маєте права тут бути! Назад! Назад до роботи!». Та людей зійшлося дуже багато, й вони більше не боялися покарання.

— Заберіть нас до Альби! — почувся з натовпу жіночий голос.

— Вам ніколи її не бачити! — рявкнув один із наглядачів. — Ви лишаєтесь тут, в Едемі — найкращому з усіх можливих світів!

— Брехня! — вигукнула у відповідь жінка. — Ніякий це не найкращий зі світів! Ми ненавидимо вас і Едем разом з вами!

Люди стали гуртом скандувати:

— Едем — найгірший зі світів!

Трійко давніх друзів дісталися до входу у Велику вежу Дампа, де на них чекала охорона. Двері автоматично відчинилися, і вони мовчки ввійшли до величезного порожнього вестибюля.

— Є тільки одна дорога. Вгору, — сказав Космос, коли перед ними відчинилися двері золотого ліфта.

— Німу там? — запитала Енні, зайшовши всередину.

— Твоя сестра серед них, — м’яко відповів Космос.

— Ніяка вона не сестра! — заперечила Енні — її голос нагадав Джорджеві про ту колишню, малу Енні.

— Вона — найближча з усіх, хто в тебе залишився, — зауважив Космос. — Не забувай, що твій тато дуже любив Німу.

— Вона його зрадила! — відказала Енні, яку аргументи Джорджа анітрохи не переконали. — Вона видала його режиму, і через неї його послали на Марс!

— Неправда, — сказав Космос.

— Звідки ти знаєш? — запитала Енні. — Чому ти такий упевнений?

— Тому що це я зрадив Еріка, — відповів він. — Це я в усьому винен.

Розділ двадцять третій

они їхали ліфтом і мовчали, приголомшені. Енні й Джордж втратили дар мови. Як таке взагалі може бути? Поки ліфт летів до самої верхівки найвищої вежі в Едемі, Космос більше не сказав ані слова.

За секунду до того, як відчинилися двері, Енні обернулася до Космоса й надламаним голосом квапливо промовила:

— Не можу повірити, що ти виявився зрадником! Мій тато створив тебе! А ти його зрадив!

Джордж побачив, що хоч минулого багато років, запальний характер Енні нікуди не зник. Вона стала ще різкіша, ніж була. У ті давні часи Енні завжди твердо вірила в те, що казала, — дорослою вона залишилася така сама.

Високо піднявши голову, Енні зайшла до кімнати, звідки відкривався краєвид на весь Едем. Сонце хилилося за обрій, заливаючи кімнату помаранчевим відблиском, що мерехтів у всіх на обличчях. Посередині стояв залитий сонцем Трелліс Дами. Він стояв обличчям до ліфта, а його посіпаки — роботи й люди — позаймали свої місця довкола кімнати. Джордж зауважив Німу, а от Мисливця за дітлахами чи Аттікуса ніде не було видно.

— Кого я бачу! Які гості! — сказав Трелліс Дамп, коли Енні й Джордж вийшли з ліфта і стали перед ним. Космос зупинився позаду них.

— Роботе, відійди! — скомандував Дамп.

Космос, схиливши голову, відійшов до одного з величезних вікон. Зиркнувши на Енні, Джордж побачив, що, попри її непохитний характер, новина про Еріка таки її приголомшила. Чому Космос — чи то Емпірей, як його назвали пізніше — міг зрадити свого творця й учителя? Крім того, Джордж розумів: тепер виходило, що Енні весь цей час звинувачувала у всьому Німу, яка була ні в чому не винна й казала правду. Енні стояла мов мішком прибита. «Чи матиме вона сили вести перемовини з Дампом? А може, усе буде так, як захоче він?» — подумав Джордж.

З вікон вежі було видно юрбу — далеко за межі Едемополіса. Дамп аж сяяв від задоволення. Нарешті його ненависна суперниця стоїть перед ним — бліда й нерішуча. Він був досвідченим хижаком і знав: час зробити останній стрибок і прикінчити свою здобич.

Але Дамп не зміг втриматися, аби спочатку не збрехати.

— Ці люди прийшли заявити, що підтримують мене й Едем, — сказав він. — Вони прийшли показати, що їм на вас начхати. Ми підписали мирну угоду з королевою Бімболіною-Кімоболіною, лідеркою Потойбіччя. А значить, Альба оточена. Ти невдаха, Белліс! Як і твій батько.

Позаду нього ледь чутно зойкнула Німу. Джордж помітив, як Енні знайшла поглядом сестру, яку так довго відмовлялася приймати.

— Тоді навіщо ви змусили мене привести її сюди? — запитав Джордж. — Чому просто не напасти на Альбу й не знищити її?

Дамп посміхнувся.

— Ну, я ж поважаю її, — збрехав він. — Вона багато років боролася зі мною. А таке мені подобається. Але вона не виграє. Їй кінець. Як і її так званій незалежній державі. Ех!

— Чого ви хочете? — запитав Джордж.

— Чого ми хочемо? — вишкірилася худорлява блондинка — радниця Дампа, яка стояла позаду.

— Замовкни! — гаркнув Дамп. Радниця аж ніяк не очікувала такої реакції. — Нам треба укласти угоду.

— Яку ще угоду? — перепитав Джордж. — З мене досить!

— О ні, то буде найкраща угода. Найкраща з усіх! — засяяв Дамп. — Вона тобі сподобається. Найліпша угода, яка тільки може бути!

— Попередня мені не дуже сподобалася, — відказав Джордж.

Енні, схоже, нарешті оговталася. Вона дивилася просто на Дампа. Той явно не звик, щоб на нього витріщався хтось, кого він вважав нижчим за себе. Дамп розсердився — у променях призахідного сонця його лице набуло дивного помаранчевого відтінку.

— Добре, — врешті-решт озвалася Енні. — Кажи...

— Зупиніть машини, — мовив Дамп. — Почніть навчати їх по-іншому. Зробіть так, щоб вони дозволили мені полетіти в космос.

Енні, закинувши голову, розсміялася.

— У космос? — перепитала вона. — А куди саме? Космос, знаєш, немаленький.

— Я збудував дуже крутий готель, — не втримавшись, похвалився Дамп. — Просто неймовірний. Я житиму в космосі вічно. Так круто буде! Тільки треба, щоб ви мене туди відправили.

Енні не вірила власним вухам: Дамп справді думає, що вона йому допоможе?

— А що мені за це буде?

— Ти станеш правителькою Землі, — лукаво посміхнувся Дамп. — Це все буде твоє. Подумай! Ти ж так давно про це мріяла. Це твій шанс.

— Та невже? — глузливо сказала Енні. — Ти отак просто відмовишся від усього?

— Можеш не сумніватися, — квапливо відповів Дамп.

— Він бреше, — мовив Джордж. — Цікаво, що то за такий готель? Певно, напакований ракетами. Він зможе тримати під прицілом усю планету й стріляти по всіх, хто йому не сподобається.