Коли таксі наближалося до гавані, Нік побачив сампани, набиті, як сардини, на пристані. Сотні їх були пов'язані разом, утворюючи мініатюрну плавучу колонію. Через холод із грубих труб, врізаних у каюти, вивергався потворний синій дим. На цих крихітних човнах люди прожили все своє життя; вони їли, спали і вмирали на них, і, здавалося, їх було ще сотня відколи Нік бачив їх востаннє. Де-не-де серед них були розкидані більші джонки. А далі стояли якорі величезні, майже жахливі кораблі американського флоту. «Який контраст, – подумав Нік. Сампани були маленькі, тісні і завжди багатолюдні. Ліхтарі надавали їм страшного вигляду, коли гігантські американські кораблі яскраво сяяли генератором вогнів, роблячи їх майже безлюдними. Вони сиділи нерухомо, як валун, у гавані.
Перед готелем Нік заплатив таксисту і, не озираючись, швидко увійшов до будівлі. Опинившись усередині, він попросив у службовця кімнату з гарним виглядом.
Він отримав один із видом на гавань. Прямо внизу хвилі голів текли зигзагами, як мурахи, що нікуди не поспішають. Нік стояв трохи осторонь вікна, спостерігаючи, як місячне світло мерехтить у воді. Коли він дав чайові і відпустив посланця, він вимкнув у кімнаті весь світ і повернувся до вікна. Солоне повітря досягло його ніздрів, змішане із запахом риби, що готується. Він почув сотні голосів із тротуару. Він уважно вивчав обличчя і, не бачачи того, чого хотів, швидко перетнув вікно, щоб стати якнаймерзкішою мішенню. Вигляд з іншого боку виявився більш показовим.
Один чоловік не рушив із натовпом. І він не прорізав це. Він стояв під ліхтарем із газетою в руках.
Бог! – подумав Нік. Але ж газета! Вночі посеред натовпу, під поганим ліхтарем – читаєте газету?
Занадто багато запитань залишилося без відповіді. Кіллмайстер знав, що може втратити цього очевидного аматора, коли і коли захоче. Але він хотів відповіді. І пан Ватсит, який пішов за ним, був першим кроком, який він зробив з моменту початку цього завдання. На очах у Ніка до того підійшов другий, міцної статури чоловік, одягнений як кулі.
т. Його ліва рука стискала обгорнутий коричневим папером пакунок. Обмінювалися словами. Перший чоловік вказав на пакунок, похитуючи головою. Були ще слова, стаючи гарячими. Другий сунув згорток першому. Він почав відмовлятись, але неохоче взяв. Він повернувся спиною до другого чоловіка і розчинився у натовпі. За готелем тепер стежив другий чоловік.
Нік подумав, що містер Ватсіт зараз переодягнеться в костюм кулі. Напевно це те, що було в комплекті. У голові Кілмастера склався план. Хороші ідеї перетравлювалися, формувалися, оброблялися, поміщалися в слот, щоб стати частиною плану. Але все одно було брутально. Будь-який план, вирваний із голови, був грубим. Нік це знав. Полірування відбуватиметься поетапно у міру виконання плану. Принаймні тепер він почне отримувати відповіді.
Нік відійшов від вікна. Він розпакував валізу, а коли він спорожнів, дістав прихований ящик. З цього ящика він дістав невеликий пакунок, що мало чим відрізняється від того, який ніс другий чоловік. Він розгорнув тканину пакунка і перемотав її вздовж. Все ще в темряві він повністю роздягнувся, зняв зброю і поклав її на ліжко. Коли він був оголений, він обережно зняв желатин, м'яку підкладку тілесного кольору зі своєї талії. Він чіплявся завзято за деяке волосся з його живота, поки він його стяг. Він працював з ним протягом півгодини і виявив, що сильно потіє від болю висмикненого волосся. Зрештою він зняв це. Він дозволив їй впасти на підлогу до його ніг і дозволив собі розкіш потерти і почухати живіт. Коли він був задоволений, він відніс Хьюго, свій стилет та набивання у ванну. Він розрізав мембрану, яка утримує желатин, і дозволив липкій масі впасти в унітаз. Щоб усе це змити, знадобилося чотири промивання. Він пішов за нею самою мембраною. Потім Нік повернувся до вікна.
Містер Вотцит повернувся до другого чоловіка. Тепер він теж виглядав як кулі. Спостерігаючи за ними, Нік відчув себе брудним від висихаючого поту. Але він усміхнувся. Вони були початком. Коли він побачив відповіді на свої запитання, він знав, що у нього будуть дві тіні.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ