«Що, чорт забирай…» - чоловік сфокусував погляд на стилеті за кілька дюймів від підборіддя.
Нік сказав: "Вважаю, професор Лу".
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Професор Джон Лу вивчив гострий меч у свого горла, потім глянув на Ніка.
"Якщо прибереш цю штуку, я стану з ліжка", - м'яко сказав він.
Нік відтяг Хьюго, але тримав його в руці. «Ви професор Лу?» він запитав.
«Джон. Ніхто не називає мене професором, окрім наших кумедних друзів унизу. Він звісив ноги через борт
і потягнувся за халатом. "Як щодо кави?"
Нік спохмурнів. Його трохи збентежило ставлення цієї людини. Він відступив, коли чоловік пройшов перед ним і пройшов через кімнату до раковини та кавника.
Професор Джон Лу був невисоким, добре складеним чоловіком із чорним волоссям, розділеним на бік. Коли він варив каву, його руки здавались майже ніжними. Його рухи були плавними та точними. Очевидно, він був у чудовій фізичній формі. Його очі були темні з дуже невеликим східним ухилом і, здавалося, проникали на все, на що він дивився. Його обличчя було широким, з високими вилицями і гарним носом. Це було надзвичайно розумне обличчя. Нік припустив, що йому років близько тридцяти. Він здавався людиною, яка знала і свою силу, і свою слабкість. Прямо зараз, коли він умикав плиту, його темні очі нервово дивилися на двері спальні.
«Продовжуй, – подумав Нік. «Професор Лу, я хотів би…» Його зупинив професор, який підняв руку і схилив голову набік, прислухаючись. Нік почув важкі кроки, що піднімаються сходами. Обидва чоловіки завмерли, коли сходинки перейшли до дверей спальні. Нік перевів Хьюго в ліву руку. Його права рука зайшла під пальто і впала на зад Вільгельміни.
У замку дверей клацнув ключ. Двері відчинилися, і в кімнату вбіг неандерталець, за яким слідував одягнений у тонкий одяг менший чоловік. Величезний монстр вказав на Ніка та хмикнув. Він рушив уперед. Менший чоловік поклав руку на велику руку, зупиняючи його. Потім він чемно посміхнувся до професора.
Хто ваш друг, професор?
– швидко сказав Нік. «Кріс Вілсон. Я друг Джона. Нік почав витягувати Вільгельміну через пояс. Він знав, що коли професор видасть це, йому доведеться важко вибратися з кімнати.
Джон Лу підозріло глянув на Ніка. Потім він відповів на усмішку маленького чоловічка. «Вірно, – сказав він. «Я поговорю з цією людиною. Наодинці!"
"Звичайно, звичайно", - сказав чоловічок, злегка вклонившись. "Як хочете." Він жестом вивів монстра геть, а потім, незадовго до того, як зачинити за собою двері, сказав: "Ви будете дуже обережні, коли кажете, чи не так, професоре?"
"Забирайся!" - вигукнув професор Лу.
Чоловік повільно зачинив двері і замкнув їх.
Джон Лу повернувся до Ніка, його чоло тривожно наморщився. «Ублюдки знають, що обдурили мене.
Вони можуть дозволити собі бути щедрими». Він вивчав Ніка, начебто бачив його вперше. «Що, чорт забирай, з тобою трапилося?»
Нік послабив хватку на Вільгельмін. Він перевів Х'юго назад у праву руку. Наразі це стало ще більш незрозумілим. Професор Лу безперечно не був схожий на людину, яка хотіла б втекти. Він знав, що Нік не був Крісом Вілсоном, але захищав його. І ця дружня щирість підказувала, що він майже чекав на Ніка. Але єдиний спосіб отримати відповіді – це поставити запитання.
"Давай поговоримо", - сказав Кіллмайстер.
"Ще немає." Професор поставив дві чашки. Що ви п'єте в каві?
„Нічого. Чорний».
Джон Лу налив каву. «Це одна з багатьох моїх розкішних речей – раковина та плита. Анонси найближчих пам'яток. Це те, що я можу розраховувати за роботу для китайців».
"Навіщо тоді це робити?" - Запитав Нік.
Професор Лу кинув на нього майже ворожий погляд. «Справді, чому», - сказав він непритомний. Потім він глянув на замкнені двері спальні і знову на Ніка. «До речі, як, чорт забирай, ти сюди потрапив?»
Нік кивнув у бік відчиненого вікна. "Зібрався на дерево", - сказав він.
Професор голосно засміявся. "Гарно. Просто чудово. Можеш посперечатися, завтра вони зрубають те дерево. Він вказав на Х'юго. "Ти збираєшся вдарити мене цією штукою або прибрати її?"
"Я ще не вирішив".