"Отже, тепер ви завершили формулу", - сказав Нік. "У них це є?"
"От і все. Я не доробив. Я досі не маю, я не міг зосередитися на своїй роботі. А за шість місяців усе стало трохи важче. Мої друзі наполягали, і в мене закінчувалися виправдання. Вона, мабуть, отримала звістку зверху, тому що раптово сказала мені, що я працюватиму на території в Китаї. Вона сказала мені оголосити про мою втечу. Вона залишиться на тиждень чи два, а потім зникне. Усі подумають, що вона приєдналася до мене».
«А що щодо Кріса Вілсона? Хіба не знав, що жінка була фальшивкою?
Джон усміхнувся. «Ах, Кріс. Знаєте, він неодружений. Вдалині від роботи ми ніколи не збиралися разом через безпеку НАСА, а в основному тому, що Кріс і я не подорожували в тих самих соціальних колах. Кріс – мисливець за дівчатами. О, я впевнений, що йому подобається його робота, але його основна думка зазвичай зосереджена на дівчат.
"Я бачу." Нік налив собі ще чашку кави. «Це з'єднання, над яким ви працюєте, має мати велике значення для Чи Корн. Чи можете ви сказати мені, що це таке, не вдаючись до технічних подробиць? "
"Звичайно. Але формула ще не закінчена. Коли і якщо я закінчу, це буде у вигляді тонкої мазі, щось на зразок крему для рук. Ви намазуєте його: на вашу шкіру, і, якщо я правий, це має зробити шкіру несприйнятливою до сонячним променям, теплу та радіації.Він буде мати свого роду охолоджувальний ефект на шкіру, який захистить космонавтів від шкідливих променів.Якщо я працюватиму над цим досить довго, я зможу навіть удосконалити його до такої міри, що їм не знадобляться космічні костюми.Червоні хочуть його через його захист від ядерних опіків та радіації.Якби вона була у них, мало що могло б завадити їм оголосити світові ядерну війну».
Нік відпив кави. «Чи має це якесь відношення до відкриття, яке ви зробили ще в 1966 році?»
Професор провів рукою по волоссю. «Ні, це було зовсім інше. Повозившись з електронним мікроскопом, мені пощастило знайти спосіб ізолювати певні типи шкірних захворювань, які самі по собі не були серйозними, але коли їх охарактеризували, я запропонував невелику допомогу в діагностиці серйозніших захворювань, таких як виразки, пухлини і, можливо, рак. .
Нік посміхнувся. «Ти надто скромний. Наскільки я розумію, це було більше ніж просто невелика допомога. Це був великий прорив».
Джон знизав плечима. «Ось що вони кажуть. Може, вони трохи перебільшують».
Нік не сумнівався, що розмовляє з блискучою людиною. Джон Лу був цінний як для НАСА, але й своєї країни. Кіллмайстер знав, що він не повинен дати Червоним отримати його. Він допив свою каву
і запитав: Ти хоч уявляєш, як червоні дізналися про комплекс?
Джон похитав головою. "Ні."
Як довго ви над цим працювали?
«Насправді я отримав цю ідею, коли навчався у коледжі. Якийсь час я крутив це в голові, навіть зробив кілька нотаток. Але лише рік тому я справді почав втілювати ідеї у життя».
«Ви розповідали про це комусь?»
«О, у коледжі я міг би згадати про це кількох друзів. Але коли я був у НАСА, я нікому не сказав навіть Кеті».
Нік знову підійшов до вікна. Невеликий транзисторний радіоприймач виконав британську похідну пісню. За вікном величезний чоловік все ще ховався у внутрішньому дворику. Кіллмайстер закурив вологу сигарету із золотим наконечником. Його шкіра стала холодною через мокрий одяг, який він носив. "Все зводиться до того, - сказав він більше собі, ніж Джону, - так це зламати владу китайських червоних".
Джон шанобливо мовчав.
Нік сказав: «Я мушу вивезти твою дружину та хлопчика з Китаю». Сказати, що це було легко, але Нік знав, що виконання цього знову буде чимось іншим. Він повернувся до професора. "Ви хоч уявляєте, де вони можуть бути в Китаї?"
Джон знизав плечима. "Ні."
«Хтось із них сказав щось, що могло б дати вам ключ до розгадки?»
Професор на мить замислився, потираючи підборіддя. Потім він похитав головою, посміхаючись. "Боюсь, що я мало чим допоможу, правда?"
"Все в порядку." Нік потягнувся за мокрим пальтом на ліжку, втягнув у нього широкі плечі. Ти хоч уявляєш, коли тебе заберуть до Китаю? він запитав.