Обличчя Джона, здавалося, трохи просвітліло. - Думаю, я можу допомогти вам. Я чув, як два спортсмени внизу говорили про те, що, на мою думку, вони домовилися про опівночі наступного вівторка.
Нік подивився на годинник. Було о третій ранку, середа. Він мав менше тижня, щоб знайти, дістатися і відвезти дружину і хлопчика з Китаю. Це було не дуже добре. Але про все по порядку. Йому треба було зробити три речі. По-перше, йому довелося сфальшувати заяву з Джоном через мікрофон, щоб двоє внизу не розлютилися. По-друге, він повинен був вибратися з цього будинку цілим і неушкодженим. І третє: йому доведеться сісти в скремблері і розповісти Хоуку про фальшивих дружину та хлопчика в Орландо. Після цього йому доведеться грати навмання.
Нік жестом покликав Джона до лампи. «Чи можете ви зробити так, щоб це радіо пищало, ніби воно було статичним?» він прошепотів.
У Джона був спантеличений вигляд. Але чому. У його очах з'явилося розуміння. Не кажучи ні слова, він порався з радіо.
Нік сказав: "Джоне, ти впевнений, що я не зможу переконати тебе повернутися зі мною?"
«Ні, Кріс. Я так хочу ".
Ніку це здалося трохи банальним, але він сподівався, що двоє знизу купилися на це.
«Добре, – сказав Нік. Їм це не сподобається, але я їм скажу. Як мені вибратися із цього місця? »
Джон натиснув маленьку кнопку, вбудовану в тумбочку.
Двоє чоловіків мовчки потиснули один одному руки. Нік підійшов до вікна. Неандертальця більше не було у внутрішньому дворику. На сходах почулися кроки.
"Перш ніж ти підеш", - прошепотів Джон. «Я хотів би знати справжнє ім'я людини, яка мені допомагає».
«Нік Картер. Я агент AX. "
У замку клацнув ключ. Двері повільно відчинив менший чоловік. Потвори з ним не було.
«Мій друг іде, – сказав Джон.
Елегантно одягнений чоловік ввічливо посміхнувся. "Звичайно, професор". Він приніс у кімнату запах дешевого одеколону.
«До побачення, Джоне, - сказав Нік.
«До побачення, Кріс».
Коли Нік вийшов із кімнати, чоловік зачинив і замкнув двері. Він витяг із-за пояса автомат армійського 45-го калібру. Він вказав їм на живіт Ніка.
"Що це?" - Запитав Нік.
Вправна людина все ще мала ввічливу усмішку. "Страхування, що ви залишите настихо".
Нік кивнув і почав спускатися сходами разом із чоловіком позаду нього. Якщо він спробує що-небудь, то може надати професора небезпеки. Іншого чоловіка, як і раніше, не було.
Біля вхідних дверей спритний чоловік сказав: «Я не знаю, хто ви насправді. Але ми не настільки дурні, щоб думати, що ви і професор слухали британську музику, поки були там. Що б ви не задумали, не спробуйте. Тепер ми знаємо твоє обличчя. І за вами уважно стежитимуть. Ви вже наразили цих людей на велику небезпеку». Він відчинив двері. «До побачення, містере Вілсоне, якщо це ваше справжнє ім'я».
Нік знав, що цей чоловік мав на увазі дружину та хлопчика, коли сказав «зацікавлені особи». Чи вони знали, що він агент? Він вийшов у нічне повітря. Дощ знову перетворився на туман. Двері були зачинені і замкнені за ним.
Нік глибоко вдихнуло свіже нічне повітря. Він пішов. Такої години він мав мало шансів зловити таксі в цьому районі. Його головним ворогом зараз був час. За дві-три години буде ясно. І він навіть не знав, де шукати дружину та хлопчика. Він мав зв'язатися з Хоуком.
Кіллмайстер збирався перейти вулицю, коли величезна мавполюдина вийшла з дверного отвору, перегородивши йому шлях. Волосся стало дибки на шиї Ніка. Тож йому доведеться мати справу
все-таки з цією істотою. Не кажучи жодного слова, монстр підійшов до Ніка і потягнувся до його горла. Нік пригнувся та ухилився від монстра. Розмір чоловіка був приголомшливий, але через це він рухався повільно. Нік ударив його розкритою долонею по вуху. Це не хвилювало його. Людина-мавпа схопила Ніка за руку і шпурнула його, як ляльку, на будівлю. Голова Кіллмайстра вдарилася об тверду конструкцію. У нього запаморочилося в голові.
До того часу, як він вийшов з нього, чудовисько вже тримало горло в його величезних волохатих руках. Він підняв Ніка з ніг. Нік відчув, як кров забивається в його голові. Він порізав чоловікові вуха, але рухи його здавались болісно повільними. Він ударив ногою в пах, знаючи, що його удари досягають своєї мети. Але чоловік, здавалося, навіть цього не відчував. Його руки сильніше стиснули горло Ніка. Кожен удар, який завдав Нік, убив би звичайну людину. Але цей неандерталець навіть не моргнув. Він просто стояв, розставивши ноги, утримуючи Ніка за горло, з усією силою в цих величезних руках. Нік почав бачити спалахи кольору. Його сила пішла, він не відчував сили у своїх ударах. Паніка перед смертю, що насувається, стиснула його серце. Він втрачав свідомість. Він мав зробити щось швидко! Х'юго працював би надто повільно. Він міг, мабуть, ударити людину двадцять разів, перш ніж убити її. На той час для нього буде вже надто пізно.