Я гукнув. - 'Бежемо зараз же!'
Ми бігли пліч-о-пліч, поки я чіплявся за пояс у пошуках нових синіх капсул. Я схопив ще дві і шпурнув їх в іншу будівлю поменше. Були пожежі. Ми підійшли до зламаних воріт і побачили, що велика кількість солдатів намагається гасити пожежі. Зважаючи на прагнення, з яким працювали чоловіки, цей інститут повинен був мати величезне значення. Але «Спецефекти» попрацювали добре. Загасити ці пожежі практично неможливо.
Я виштовхнув Іринію перед собою і вказав на двері великої будівлі. Я пішов за нею – і налетів просто на кулак Барнісека.
Удар потрапив мені у ліву щоку. Він ударив під час бігу та втратив рівновагу. Але коли він міг втратити рівновагу, я лежав рачки. Моя ліва щока горіла. Потім я побачив, як четверо солдатів схопили Іринію.
Світла було не так багато, але полум'я надавало навколишньому середовищу примарного ефекту поля битви. Я бачив, як Іринія перекинула одного із солдатів через плече, а другого вдарила прийомом карате в шию. На той час Барнісек досить оговтався, щоб напасти на мене.
Очевидно, він втратив пістолет, коли його вдарило ворітьми. Він повільно наближався до мене. Я відскочив назад і дав йому на вухо. Удар приголомшив його, але він був міцний як бик. Він лише розвернувся. Десь пролунала тривога. Було надто багато активності, щоб все керувати належним чином. Я відчув гострий біль у лівому боці, і перш ніж я встиг відступити, Барнісек ударив мене кулаком у живіт. Він став надто самовпевненим і знайшов час, щоби все налаштувати. Я сам на цей час знайшов. Я зробив крок назад, переніс вагу на праву ногу, приготувався розвернутися, щоб покласти за неї плече, і відчув гуркіт прикладу між лопатками. Мої ноги підсковзнулися. Я впав на карачки. У голові миготіли пурпурові червоно-жовті вогні. Барнісек ступив у мій бік і дозволив нозі підвестися мені до лиця. Я котився праворуч, коли повз мене промайнула нога. Приклад рушниці потрапив у сніг там, де була моя голова. Я продовжував котитися.
Вони швидко натрапили на мене. Солдат послизнувся, але швидко видужав. Він був ліворуч від мене, Барнісек – праворуч. Я схопив одну з отруйних стріл із пояса. Я відчув одну і змусив її з'явитись, коли встав.
Солдат закинув обидві руки собі на праве плече і тримав гвинтівку, орієнтовану на ракету, яку збиралися запустити. Барснишек тримав свої великі руки відчиненими. З мене цього достатньо. Я опустив ліву руку дугою і вдарив солдата долонею по носі. Я точно знав, як буде завдано цього удару. Я знав, що в нього зламається ніс і що уламки кісток проникнуть у його мозок. Він увесь час піднімав рушницю, як спис, готовий завдати удару. Але мій удар розчавив його, заморозив, як сніг довкола нас. Він повільно опустився на слизьку кригу. Він був мертвий ще до того, як упав на землю.
У правій руці у мене була отруйна стріла. Противник наближався. В його очах був жахливий вираз ненависті. Мені він теж набрид.
Я повернувся, щоб він залишався на відстані витягнутої руки. Я не вірю, що після першого удару минула й хвилина. Я подався до Барнісека з вістрям стріли. Я відчував легкий опір кінчику, поки він не проник йому в горло і не почав рухатися далі. Він збирався вдарити мене своїм великим кулаком у обличчя. Він міг навіть дістати кулаком. Потім він помер дома. Отрута подіяла б протягом десяти секунд. Минуло набагато менше часу. Коли Барнісек помер, він просто впав у сніг. Жорсткість зникла з його обличчя, і він став схожим на маленьку потворну дитину.
Куля відкинула мені сніг у ліву ногу. Друга куля потрапила далеко праворуч. Деякі чоловіки намагалися оббризкати вогонь водою, але вода в шлангах замерзла. Я вирішив запустити ще кількох гранат.
Я втік, витяг із пояса сині капсули з вогнем і викинув їх якнайшвидше.
Іринія зникла!
Ця думка вдарила мене як ляпас. Пам'ятаю, її оточували четверо солдатів. Вона вимкнула два; вона отримала сильний удар ззаду, коли один з них підняв її та забрав. Куди?
Навколо вирували пожежі. Дві невеликі будівлі були не чим іншим, як парканами, що димляться. Третій корпус теж горів. Полум'я проникло навіть на зовнішню стіну головної будівлі. Напевно, вони привезли туди Іринію.
Я, важко дихаючи, озирнувся. Солдати були зайняті гасінням пожеж. Там було дванадцять, тринадцять місць, де горіли капсули. Моє дихання нагадувало пару старого локомотива, що піднімається вгору. І було холодно. Мої губи були жорсткими, я майже не відчував їх кінчиками пальців. Російські морози перемогли дві світові держави. Народ утік від могутньої армії Наполеона, яка все спалила на своєму шляху. І коли французи опинилися у самому серці Росії, вдарила жорстока зима. Вони виявилися переможеними та виснаженими, коли нарешті повернулися до Франції. Те саме сталося і з гітлерівськими військами.