"Краснов!" - Дико заревів я. Мені залишалося зробити ще три кроки.
Він обернувся з тим самим диким поглядом в очах. Він підняв пістолет, щоб вистрілити. Але перш ніж він встиг розповісти про це, я натиснув на спусковий гачок пневматичного пістолета. Знову шиплячий звук. Стріла потрапила йому в груди. Він зробив крок у напрямку сходів. Він помер стоячи і звалився вперед, тримаючи пістолет. Його обличчя торкнулося другої сходинки, і він пірнув повз мене. Але я не спостерігав його. Я був нагорі сходів і дивився на Іринію. Вона похитнулася вліво і зробила дивні кругові рухи руками.
А потім вона впала.
Розділ 15
Але вона повністю не впала у воду. Вона впала на дошку, перекотилася через край, але побачила можливість ухопитися руками за дошку. Її ноги бовталися у воді.
Русалки були у захваті. Я схопив з пояса ще одну стрілу і вставив її у пістолет. Я ступив на дошку.
Перші троє чоловіків вийшли з води та хотіли схопити Іринію за кісточку. Моя стріла з пістолета потрапила одному в праву щоку. Через десять секунд він був мертвий і потонув у баку.
Інші не знали, що й думати. Вони були обережні, продовжували плавати під Іринією, і один навіть стрибнув до неї. Вона намагалася повернутися на дошку, але щоразу, коли вона опинилася на ній коліном, одна з русалок підстрибувала, щоб схопити її за кісточку і потягнути вниз. Потім він швидко пірнав, перш ніж я встиг пустити ще одну стрілу. Я обережно підійшов до Іринії. Я зарядив у пістолет ще одну стрілу. Іринія впиралася ліктями в дошку, наче вона лежала в морі, і це був єдиний шматок розбитого дерева, за який вона могла триматися. Втома була на її обличчі. Дошка хитко лежала над резервуаром, тепер вона погрожувала перекинутися.
Я глянув на палаючі стіни, щоб дізнатися, скільки часу в нас залишилося. Найдальша стіна, яку я вперше побачив, майже повністю зникла. Я бачив наскрізь темну ніч. Полум'я горіло і гасло. Вогонь тепер рухався по стелі, і я зрозумів, що балки скоро зваляться. Стіна ліворуч від мене сильно горіла. Димне повітря почало душити мене. З кожним вдихом я відчував печіння в горлі та легені.
Тепер я був близький до Іринії. Я обережно опустився на коліна, поклавши одне коліно на дошку. Іринія намагалася мене схопити.
"Візьми мене за руку", - сказав я. Вона простягла руку.
"Русалки" дедалі більше нагадували акул. Тепер вони дивилися на нас, плаваючи туди-сюди. Іноді одне із них видавав дивний скрипучий звук.
Я відчув пальці Іринії на своїх. Русалка високо підстрибнула і вдарилася головою об дошку. Дошка хитнулася вліво. Я впав на обидва коліна і схопився за борт дошки. Пістолет зі стрілою впав мені поміж колін. Я лежу рачки. Ноги Іринії знову поринули у воду. Русалки кружляли просто під поверхнею, плаваючи без зусиль.
Я підповз до Іринії. Вона щосили намагалася впертися коліном у дошку, і з кожним її рухом він хитався все гірше.
«Заспокойся, – сказав я. «Чекай, поки я з тобою».
Вона зберігала спокій. Я почекав, поки не переконався, що русалки дивляться на мене, потім поклав пістолет для дротиків на полицю і просто вдав, що тягнуся до Іринії. Вони на це чекали. Я бачив, як один із них трохи пірнув і пішов, щоб стати під Іринією. Поки він був під водою, я знову підняв пістолет і тепер прицілився до того місця, де, гадаю, могла з'явитися русалка. Він справді з'явився. Я вистрілив.
Стріла вразила людину-русалку в зябра збоку на його шиї. Він відскочив убік із сильним сплеском, секунду боровся, потім задубілий і опустився на дно резервуара.
Я схопив нову стрілу в поясі і підповз до Іринії, думаючи про Сержа, який лежав поруч зі мною з пістолетом біля підніжжя сходів і на Попова з його ножем на розбитому баку. Потім я подумав про себе, що повзуть по хисткій дошці, коли група людей-русалок кружляла під водою у воді, а в мене не було зброї під рукою.
Іринія зітхнула з полегшенням, коли я простяг їй руку. Вона обома руками схопила мене за руку і сіла на дошку. Вона пригорнулася до мене. «О, Нік, – сказала вона. "Я думала ..."
«Почекай! Ми ще не в безпеці! Наші хотіли б, щоби ця дошка впала у воду. Нам усе ще треба дійти до краю». Коли вона кивнула, я сказав: «Я відпускаю тебе зараз.
"Ні!" Вона в розпачі пригорнулася до мене, так що дошка почала розгойдуватися ще сильніше.