Выбрать главу

"Заспокойся", - сказав я, зберігаючи спокійний голос. - До краю всього метр-три. Якщо спробуємо разом, ми можемо впасти з дошки. Візьми мене за руку. Я обережно йду назад, а ти підеш зі мною, гаразд?

Вона кивнула головою. Вона схопила мене за руку і потяглася на одній руці до колін. Тепер дим огорнув воду. Незважаючи на полум'я вздовж стін та стелі, мені було холодно. Крижане нічне повітря пливло крізь дірки в стінах. Полум'я з'їло шматок даху, і через цю дірку проникав вітер. Як шкода, що снігу більше не було. Я відчув тремтіння - і я був повністю одягнений. Я міг уявити, що зараз переживає гола та мокра Іринія.

Поріз на руці, який у мене був у бою з Поповим, був не глибоким, але це мене турбувало. Іринія про це нічого не знала, і це була рука, яку вона схопила за руку. Я відштовхнувся і потяг її за собою. Ми йшли дюйм за дюймом. Щоразу, коли Іринія тремтіла, дошка розгойдувалася. Було дуже багато речей, про які я мав пам'ятати одночасно. Довелося звертати увагу на дошку, щоб вона не впала у воду. Потім були ці люди-русалки, які плавали серед нас і іноді піднімалися нагору, щоб подивитися, як далеко ми від них. Раптом одна з істот, що залишилися, нападе на нас, і ми опинимося в біді. А потім з'явився біль у руці. І вогонь! Мої очі вже сльозилися від диму. Жар полум'я час від часу був нестерпний, і якщо я не відчував цієї спеки, то був ще й крижаний холод, що приходив ззовні. Солдати гасили вогонь, який ще горить. Очевидно, хтось узяв кермо влади і віддавав накази. Два пожежні шланги тепер поливали полум'я зовні крижаною водою. Але ніхто нічого не зробив з полум'ям та димом усередині.

Потім Іринія почала сильно тремтіти. Дошка захиталася. Я тримав її однією рукою, а дошку – іншою. Ми сиділи нерухомо, мов крижані статуї. Іринія подивилася на мене відчайдушно благаючим поглядом. Я посміхнувся, сподіваючись на неї. "Залишився всього один метр", - сказав я.

"Я ... я мерзну", - сказала вона, знову тремтячи.

"Коли ми будемо там, ми візьмемо тобі одяг Сержа. Потім повертаємося в офіс і одягнемо пальто. Солдати зайняті роботою з вогнегасниками, тому ми можемо йти прямо до вантажівки та їхати. Мабуть, пожежа знищить залишки цієї лабораторії. Ми пройдемо, ось побачиш.

Вона спробувала посміхнутися. Розпач зник з її очей. І в цей момент один із людей-русалок зважився на спробу.

Я бачив, як він іде, але було вже запізно. Навіть якби я бачив його раніше, я не знав би, що я можу з цим поробити. Він глибоко пірнув і підвівся просто з дна. Я бачив, як його пальці загрібали воду. Його очі були широко розплющені і дивилися на нас. Він підвівся нагору і схопився. Він не міг схопити мене чи Іринію, але він підійшов так далеко, що зміг ударити по дошці стиснутими кулаками.

Дошка сильно розгойдувалася взад і вперед. Іринія намагалася мене схопити. А потім кінець полиці зісковзнув із краю резервуару. Дошка впала у воду.

Я торкнувся води спиною. Я відчував, як він стискається навколо мене, просочуючи мій одяг. Незадовго до того, як моя голова опустилася, я почув гучні звуки. Довелося піти до Іринії, спробувати її захистити. Русалки мене не цікавили; вони просто хотіли схопити її.

Моя голова піднялася над водою. Я вразив його і глянув на бак. Поки я дивився, простягнув руку і зняв черевики.

Три русалки оточили Іринію та голосно кричали. Вона здавалася їм чимось новим, щось, що вони невиразно пам'ятали, але не знали, що з цим робити. Але вони незабаром згадають про це. Іринія трималася однією рукою за дошку.

Коли я зняв взуття, я підплив до нього. Скрип у баку звучав набагато гірше. Три русалки без цікавості подивилися на мене. Я, мабуть, був надто схожий на них, щоб бути цікавим. Але з Іринією все було інакше.

Я хотів, щоб вони цікавилися мною. Я хотів, щоб вони забули Іринію та зосередилися на мені. Мені потрібно було щось зробити, щоби порушити цей інтерес.

За винятком трьох, що оточували Іринію, решта пливла піді мною, під нею і час від часу піднімалася, видаючи свої скрипучі звуки. Я не знав, скільки їх було у баку.

Я підплив до плаваючої дошки і похитав головою, коли Ірина простягла мені руку. Якби останні три роки були для неї кошмаром, це нічого не означало б порівняно зі страхом, який я тепер бачив у її очах.

Я покликав русалок. - 'Вітання!'

Вони глянули на мене на мить, а потім знову повернулися до Іринії.