Я впав на одне коліно. Я витяг з кишені сорочки пластикову картку та маленький олівцевий ліхтарик. Я прокрутив карту і продовжував дивитися нагору, щоб зорієнтуватися. Наче я закрутився. Стежка була з іншого боку галявини. Я швидко рушив уздовж протилежної сторони галявини і поспіхом мало не пройшов стежкою. Коли я помітив це, я зупинився. Одна година в дорозі. Я знову глянув на годинник. Я швидко підрахував втрачений час і зрозумів, що мені доведеться бігти половину шляху, щоб це надолужити. Але, принаймні, я був на правильному шляху. Все йде нормально. Я пішов.
Попереду дві розвилки. Мені потрібна мапа, щоб знати, яку взяти. Доріжка петляла, як одна велика буква S за іншою. По обидва боки від мене, як величезні стіни, височіли зарості джунглів. Я не міг більше бачити небо. Земля під моїми ногами була щільна, як бетон. Шлях здавався добре використовується. Мені доводилося сповільнюватись на кожному повороті S. Я знав, що будуть пастки. Я сповільнився, прискорився, знову сповільнився, не зводячи очей з доріжки.
Я йшов 20 хвилин, коли дійшов до першого роздоріжжя. Це було тристороннє розгалуження. Я опустився навколішки, дістав карту і пошматував. Середня стежка була добре протоптана, дві інші трохи заросли чагарником. Але я мав достатньо часу, щоб вкластися в графік. Карта була намальована від руки із грубо замальованими орієнтирами. Була показана тризуба вилка. Я повинен був вибрати ту, що праворуч.
Я почав бігти нею. Пробіг близько 50 ярдів, але потім джунглі почали наближатися. - Коли я пробирався, по мені плескали листя. Я більше не міг бачити, куди я йду. Шлях продовжувався по S-подібним кривим. Часом рослини були настільки товстими, що мені доводилося просуватися через них боком. Я гаяв час. Комахи прилипали до моєї шиї та обличчя. Спека була нестерпною. Я пробивався 15 хвилин, коли наткнувся на друге роздоріжжя. Ця була п'ятикутною. Я став навколішки, витяг карту і знову посвітив. Я повинен був піти середнім шляхом.
Шлях був широким та досить прямим. Мої ноги стукали по твердій поверхні, доки я біг. Я зробив довгий повільний поворот і зненацька зупинився. Поперед мене лежав чагарник. Це було схоже на квадратну ділянку довжиною майже п'ять футів. Кущі були невисокі, і це викликало в мене підозри. Це був той самий рівень, що й у дорозі. Я обережно підійшов до нього і став навколішки. Мій палець ноги торкнувся мотузки, простягнутої впоперек доріжки. Я почув над собою свист і побачив, як гілка дерева раптово випрямилася. На кінці гілки були крихітні загострені бамбукові шпильки. Якби я стояв, ці шпильки потрапили мені прямо в обличчя. Я похмуро кивнув головою. Гілка була зігнута і вільно прив'язана мотузкою. Якби торкнутися мотузки, гілка швидко розпрямилася б і вдарила бамбуковими шпильками мені в обличчя. Але це ще не говорило мені, що було під гілками. Я відсунув гілку вбік частинами, наполовину очікуючи, що щось вистрибне переді мною. Потім я виявив, що пензель закриває відкриту яму.
Боки та дно ями були усіяні загостреними стволами бамбукових дерев. Короткі та смертоносні, вони були на відстані фута один від одного. Якби гілка не потрапила, то ви впали б у яму. У будь-якому випадку це буде неприємно та болісно.
Я залишив яму відчиненою. Я відступив на шість кроків і з великим розбігом перестрибнув через неї. Я втратив багато часу. Але я не збирався вбивати себе, намагаючись це виправити. Я рушив так швидко та обережно, як міг. Мені треба було добратися до струмка, і я знав, що запізнюся.
Я продовжував рухатись наполовину, сповільнюючись на кожному повороті. Стежка була завширшки майже десять футів, і йти було легко. Двічі я приходив до визначних пам'яток, за якими мав спостерігати. Я звірив їх із картою, знайшов їх правильними та продовжив. На той час, як я підійшов до струмка, я запізнився на півгодини.
Через струмок був дерев'яний місток, хоча сама вируюча вода була всього близько трьох футів завширшки. Але береги з обох боків були заболоченими.
Пішохідний міст починався та закінчувався на краю болота. Я став навколішки біля моста і прислухався. Все, що я чув, це дзюрчання струмка. Джунглі росли аж до краю болота, потім відкрився простір навпроти струмка та протилежного болота, де знову почалася густа поросль. Я знав, що близько до села, але не знав, наскільки близько. Я просто мав потрапити до струмка. Я чекав.