"Скільки?" Я запитав.
Не дивлячись на мене, Бен-Куанг сказав: «Я більше нічого не знаю про Товариство. Поставте свої запитання Нам Кієну. Він знатиме. Суспільство вбило його сина». Він підняв викривлену руку і вказав на далеку постать. «Ось і він, – сказав він.
Чоловік, що наближався, виглядав невисоким і кремезним. Його кроки були впевненими та швидкими. Я подумав, що це молодий чоловік, хоча він був ще далеко, щоб побачити його обличчя. Я глянув на Бен-Куанга.
Старий, здавалося, чекав з нетерпінням, ніби постать, що наближається, була старим другом. Я подумав, що він дивний, та не зовсім. Американський турист, почувши слова, сказані мені Бен-Куангом, ймовірно, вибухнув би від обурення. Я побував майже у всіх країнах світу. Мої власні переконання не стосувалися нікого, окрім мене. Я був агентом своєї країни. Якби мене схопили, моя країна заперечувала б саме моє існування. Я прийняв це як частину заробітної плати. Але я знав, що у будь-якій ситуації завжди є багато сторін.
На мій погляд, моя країна не завжди мала рацію. У історії часто траплялися дурні помилки. Але навіть слова «правильно» та «неправильно» були відносними. Не могло бути жодних тонких відмінностей. Тож я мовчки вислухав слова Бен-Куанга. Я чув їх раніше. Кожна ідеологія, кожна країна шукали своє місце під сонцем. Кожен вважав свій шлях правильним.
Мої власні переконання були фундаментальнішими і особистішими. Вони стосувалися лише двох речей – життя та смерті. Для мене смерть завжди була наступним кроком чи за наступним кутом. Життя було чимось, за що я міг недовго триматися. Я не міг витрачати час, просто займаючи місце. Я повинен був схопити все, що міг, насолодитися цим і відпустити, коли рушив далі. Кожне завдання для мене було індивідуальне. Це не мало нічого спільного з країнами, ідеологіями чи війною. Кожна була простою чи складною проблемою, яку мав вирішити лише я. Я знав, що я лише інструмент, але я мав намір стати одним з кращих інструментів на лаві запасних, хоча б з тієї причини, що просто щоб залишитися в живих. Отже, у Бен-Куанга була своя думка, а в мене – своя.
Нам Кієн привітав Бен-Куанга, обійнявши старого. Вони посміхалися один одному і тихо говорили в'єтнамською. Нам Кієн був немолодий. Його пряме волосся було кольором солі і перцю. У нього не було шиї, ніби голова сиділа між його величезними плечима. Він був набагато менший за мене, але я сумнівався, що він важив набагато менше. Він був складений як бик, з потужними на вигляд товстими руками. Його обличчя було зморшкувате, але не викривлене, як у Бен-Куанга. Його голос був низьким. Я мовчки стояв, доки двоє чоловіків говорили. Зрештою, вони дійшли до мене.
Нам Кін відвернувся від свого друга і глянув на мене. Він мав задумливий вигляд. "Так ти американець, Нік Картер". Це було не питання, а просто заява, щоб я знав, що мене помітили. "І ви збираєтеся видати себе за тубільця".
"Я збираюся спробувати", - сказав я крізь стислі губи. Ти відвезеш мене в Ангкор Торн чи ні?
"Так, я візьму тебе".
"Коли?"
Він глянув на небо, заплющивши очі рукою. Потім він знову глянув на мене. Задумливий вираз був невід'ємною частиною його обличчя. «З твоїм зростанням ви не можете подорожувати за денного світла. Коли зійде сонце, ми поїдемо».
Бен-Куанг сказав: «Він запитував про Товариство Срібної Змії».
Вираз обличчя Нам Кієна змінилося. Його щелепи напружилися, тіло напружилося. Він дивився на моє обличчя з явною зневагою. "Якщо ви друг Товариства, - повільно сказав він, - я вб'ю вас на місці".
Я дозволив своїм губам розтягнутися у легкій усмішці. «Тоді було б нерозумно говорити вам, що я друг Товариства».
Він залишався нерухомим. Бен-Куанг поклав йому руку на плече. "Він не знав про існування Товариства, поки я йому не сказав", - сказав старий.
Нам Кієн трохи розслабився. Він, як і раніше, дивився на мене, але з його обличчя зникла зневага.
Я сказав: Ви можете мені щось розповісти про це Товариство?
«Вони м'ясники та вбивці. Більше я вам нічого не скажу. Потім він пішов разом із Бен-Куангом.
Я дивився, поки вони не ввійшли до хатини. Потім я сів і закурив. Діти продовжували грати у хатинах. Старі повернулися до казана над відкритим багаттям. Жителі села продовжували працювати у своїх садах.
Четвертий розділ.