Нік хотів зробити це якомога безболіснішим і коротким. «Якщо ви збираєтеся на Пуерта Валларта, то краще почати збирати речі. До побачення, Лора.
Її руки впали з обох боків. Її нижня губа почала трохи тремтіти. "Тоді все скінчено?"
"Так."
"Повністю?"
"Цілком вірно", - Нік знав, що вона ніколи не зможе стати ще однією з його дівчаток. Розрив із нею мав бути остаточним. Він загасив сигарету, яку викурив, і почав чекати. Якщо вона збиралася вибухнути, він був готовий до цього.
Лаура знизала плечима, слабо посміхнулася йому і почала розстібати бюстгальтер. "Тоді давайте зробимо цей останній раз найкращим", - сказала вона.
Вони кохали, спочатку ніжно, потім люто, кожен забираючи в іншого все, що можна було дати. Це був останній раз разом; вони обидва знали це. А Лора весь час плакала, сльози текли по скронях, змочуючи подушку під нею. Але вона мала рацію. Це було найкраще.
У десять хвилин одинадцятої Нік Картер увійшов до невеликого офісу в будівлі Amalgamated Press and Wire Services на Дюпон-Серкл. У Вашингтоні йшов сніг і плечі його пальта були вологими. В офісі пахло затхлим сигарним димом, але короткий чорний недопалок, що застряг між зубами Хоука, так і не спалахнув.
Хоук сидів за тьмяно освітленим столом, його крижані очі уважно вивчали Ніка. Він дивився, як Нік повісив пальто і сів навпроти нього.
Нік уже помістив Лору Бест разом зі своєю обкладинкою Артура Поргеса до банку пам'яті свого розуму. Він міг згадати цей спогад, коли хотів, але швидше за все він просто зупинявся там. Тепер він був Нік Картер, N3, Killmaster для AX. П'єр, його крихітна газова бомба, висіла на своєму улюбленому місці між його ногами, як третє яєчко. Тонкий стилет Х'юго був міцно закріплений на руці, готовий поміститися в його руку, якщо йому це знадобиться. А Вільгельміна, його 9-міліметровий «Люгер», затишно влаштувалася під його лівою пахвою. Його мозок був налаштований на Хоука, його м'язисте тіло чекало на дії. Він був озброєний та готовий до роботи.
Хоук закрив папку і відкинувся на спинку стільця. Він витяг потворну чорну недопалок з рота, з огидою вивчив його і кинув у відро для сміття поруч зі своїм столом. Майже одразу він затис у зубах ще одну сигару, і його шкірясте обличчя затуманило димом.
"Нік, у мене для тебе є важке завдання", - раптово сказав він.
Нік навіть не намагався приховати посмішку. Обидва знали, що у N3 завжди найкрутіші завдання.
Хоук продовжив. "Слово" меланоми "що-небудь для вас означає?"
Нік пригадав, що колись читав це слово. "Якесь відношення до пігменту шкіри, чи не так?"
На добродушному обличчі Хоука з'явилася задоволена посмішка. «Досить близько, – сказав він. Він відкрив теку перед собою. «Не дозволяйте цим десятидоларовим словам збити вас з пантелику». Він почав читати. «1966 року за допомогою електронного мікроскопа професор Джон Лу відкрив метод виділення та характеристики таких шкірних захворювань, як меланома, клітинний синій невус, альбінізм та інші. Хоча це відкриття було важливим саме по собі, справжня цінність цього відкриття полягала в тому, що, знаючи та ізолювавши ці хвороби, стало легше діагностувати більш серйозні захворювання». Хоук глянув на Ніка з папки. «Це було 1966 року».
Нік нахилився вперед, чекаючи. Він знав, що вождь щось думає. Він також знав, що все, що сказав Хоук, було важливим. Сигарний дим висів у маленькому офісі, як синій туман.
«До вчорашнього дня, – сказав Хок, – професор Лу працював дерматологом у програмі НАСА «Венера». Працюючи з ультрафіолетом та іншими формами випромінювання, він удосконалював сполуку, більш досконалу, ніж бензофенони, у захисті від шкідливих променів шкіри. Якщо він досягне успіху, у нього буде склад, що захищатиме шкіру від сонячних променів, пухирів, тепла та радіації». Хоук закрив папку. "Мені не потрібно розповідати вам цінність такого з'єднання".
Мозок Ніка засвоїв інформацію. Ні, йому не треба було казати. Його цінність для НАСА була очевидною. У крихітних кабінах космічних апаратів космонавти іноді зазнавали впливу шкідливих променів. З новим складом промені можна було знешкодити. З медичної точки зору його застосування може поширюватися на пухирі та опіки. Можливості здавалися безмежними.
Але Хок сказав до вчорашнього дня. "Що сталося вчора?" - спитав Кіллмайстер.