— Ба, ти ось даремно поспішаєш… Не варто було дзвонити. Я переконана — він більше не дасть ні копійки.
Із заднього сидіння почулося схлипування. Баба Ганя озирнулась на Джовані, потім уважно подивилася на онуку та прошепотіла:
— Спокійно, я маю стовідсотковий план.
— Кажи.
— У центрі є крамничка «Ґудзики»… Її можна того…
— Що того?
— Ну, того… — багатозначно прошепотіла бабця та знервовано засопіла. — Зрозуміла?
— Що зрозуміла?
— От, яка ти… чесне слово… Її, цю крамничку, можна того… Ну, того… Того, розумієш?! — на всі лади протогокала вона.
— Та ти можеш нормально сказати, чого того?
— Не можу! Нормально сказати не можу!
— Чому?
— Тому що з точки зору виховання бабця не може… Не має морального права таке пропонувати внучці!
— Яке таке? — зовсім спантеличено запитала Лада, та, побачивши її рішучу фізіономію, одразу додала: — Слухай, ба, ти мене лякаєш.
— Ой, не кажи… — погодилась бабця. — Мене саму аж жах проймає. Кажу чесно — мені страшно, але іншого виходу я не бачу.
— Фух, — зітхнула Лада. — Ти мене вже геть втомила. Невже не можна нормально, по-простому пояснити свій план?
— Не можна, — ображено буркнула баба Ганя та відвернулась до вікна.
— Та про грабіж! Про грабіж вона говорить! — прогорланив Джовані. — Невже не зрозуміло?!
— A-а, так ось ти про що! — аж сплеснула руками Лада. — А я-то думала…
— І немає тут про що думати! — рішуче перебив її Джовані. — Досить вже! Надумались достатньо! Треба їхати на діло!
— Онученько, ти нічого такого не подумай… — виправдовуючись, затараторила баба Ганя. — Якби не така безвихідна ситуація, я б ніколи… Ніколи, навіть подумки… Hi-ні-ні і ще раз ні! Навіть подумки ні-ні-ні…
— Ну й даремно, — вставила своє слово Лада у її примовляння. — Класна ідея! Це, зрештою, був мій другий план — запасний. Я обома руками за…
— Як це за?! — баба Ганя загрозливо взяла руки в боки. — Щось я не зрозуміла… Що означає ось це твоє «я обома руками за»?! Як ти можеш бути за, якщо мова іде про звичайний грабіж?! І це говорить моя онука?! Ганьба! Страшна ганьба і тобі, внученько, і твоїй бабці!
— Ба, щось я не збагну, чого ти завелася? — розгублено перебила її Лада. — Що я не так сказала?
— Все! Ти все не так сказала! — обурено вигукнула баба Ганя. — Як це можна так легко погоджуватись на заздалегідь дурну та огидну справу?! Як це можна, я тебе питаю?! Ти мене чуєш?
— Слухайте, я вас благаю! — аж завив Джовані. — Лишіть це голосіння та поїхали вже на пограбування! Адже час невблаганно плине…
— Помовчи! — грізно зупинила Трапатоні баба Ганя. — Теж мені знайшовся, розбійник з великої дороги! Ладусю, моя люба, хіба можна так одразу погоджуватись на такий жахливий злочин? — аж заплакавши від такої несподіванки, пошепки запитала бабця. — Так не можна, внученько… Ти це розумієш?…
— Стривай, стривай, — геть збентежилася Лада. — Я щось не збагну. А ти що, збиралася просто пограбувати цю крамничку і навіть не відшкодувати їхні збитки?
— Тобто? Відшкодувати збитки? — зніяковіло перепитала баба Ганя.
— Ну, я подумала, що ти пропонуєш сьогодні їх пограбувати… А з часом, коли з’явиться можливість, обов’язково компенсувати їхні матеріальні та моральні збитки, — спокійно пояснила Лада. — Чи я не так зрозуміла? Ти це пропонувала?
— Так… — зашарівшись, такнула баба Ганя. — Саме це я й пропонувала.
— Ну тоді я не збагну, до чого тут усі твої виховні тиради. Ти що, збиралася просто так пограбувати цю крамничку?
— Hi-ні-ні! Як можна?! Та я б ніколи не наважилася підбивати свою онуку на такий жахливий злочин. Як це можна? — знову, ніби сама у себе, емоційно запитала вона та ще більше зашарілась. — І матеріальні, і моральні збитки ми обов’язково їм відшкодуємо.
— Я вас благаю! — знову заскиглив Джовані. — Киньте нарешті ці балачки і поїхали вже швидше на пограбування! Часу майже не лишилось…
— Спокійно, Трапатоні, — мовила Лада, ніжно посміхнувшись із його рішучості. — Зараз вже рушаємо.
— До речі, Ладусю, сонечко моє, ти не подумай нічого такого… — сором’язливо почала баба Ганя. — Але… Мушу тобі дещо цікаве розказати. Це звичайно, жахлива випадковість, але… Але, за моїми даними, господинею крамнички «Ґудзики», яка на площі Ринок, є така собі пані Брильська — рідкісна пройдисвітка і свиня. Ти ж знаєш, що у Лани в мерії похресниця працює… Тож саме вона надала нам інформацію, що вся мерія завалена скаргами львів’ян на таку собі пані Брильську, власницю крамнички, яка безжально і жорстоко труїть наших львівських голубів та собак. Голуби, бачите, обгиджують їй усю вітрину. І через те вона годує їх отруєною пшеничкою, аби ці бідолахи повиздихали всі. І собак вона, кажуть, терпіти не може. Бо колись, іще в дитинстві, вона хотіла вирвати хвоста якомусь песику… А той, бач, їй не дався і вкусив за руку. Тож тепер вона нещадно мститься всім бездомним песикам. Каже, що вони відлякують їй покупців. І саме через це вона годує їх отруйними сардельками. Ти можеш собі уявити, яка вона свинюка, га?!