— Ба, мені здається, що ти занадто перебільшуєш її жорстокість, — стомившись від почутого, мовила Лада. — Я думаю, це все лишень чутки.
— Ні-ні-ні! — замахав крилами Трапатоні. — Усі ворони чудово знають цю хитрющу вбивцю пані Брильську! Вона куди жахливіша, ніж про неї розповіла пані Ганна! Про собак не знаю, то й не скажу. Але все, що стосується отруйної пшенички, — щира правда. Від її сніданків страждають не тільки голуби, але й горобці, і навіть ми — ворони… Ви єдине, пані Ганно, помилились, сказавши, що її крамничка знаходиться на площі Ринок. На площі Ринок крамничка «Ґудзики» належить найдобрішому створінню в світі — пані Руті. А Брильської крамничка «Ґудзики» — зовсім поруч, на «стометрівці».
— Я, звичайно, можу помилитися, — ображено відповіла баба Ганя. — Але моя подружка Лана не помиляється ніколи. А саме вона та її похресниця, яка в мерії працює, надали цю інформацію. Лана має феноменальну пам’ять. Вона навіть Конституцію та весь кримінальний кодекс дослівно, із комами та крапками, переказати може.
— Пані Ганно, крамничка Брильської на «стометрівці», — впевнено перебив Джовані бабу Ганю. — Ваша Лана помилилась.
— Лана — унікум стовідсотковий, аби ти знав. Вона — єдина мешканка нашого Львова, яка запам’ятала всі передвиборні обіцянки мера!
Усе, що відбувалося надалі, описати складно. А сказати точніше — просто неможливо. Звичайні львівські сварки та суперечки мають неперевершений колорит і зазвичай позбавлені здорового глузду та почуття міри.
Надмірна львівська емоційність ладна з будь-якої дрібнички легко роздмухати не тільки галасливу сварку, але й справжнісіньку війну. І то слава Богу, що у Львові категорично заборонено продаж та носіння зброї; інакше — за якихось пару тижнів це чудове місто повністю збезлюдніло б. Усі мешканці гарантовано перестріляли би один одного; і то аж ніяк не через злобливість, а виключно через свою неосяжну емоційність. Тому ті, хто жодного разу не був у Львові, не здатні уявити межі цієї емоційності. Принаймні, аби хоч трохи збагнути цей масштаб, уявіть собі: італійці, яких справедливо називають найемоційнішою нацією у світі, приїжджаючи до Львова, просто губляться, і вже наступного дня, пошепки й захоплено, називають усіх львів’ян божевільними. А вам, може, відомо, що в Італії слово «божевілля» має виключно теплі та ніжні підтексти. І самі італійці сприймають його винятково як комплімент. Тож баба Ганя, як яскравий представник цього львівського божевілля, натхненно та емоційно розповіла Джовані, що вона думає про нього самого та про його зауваження… На жаль, жодному представникові організації «Ґрінпіс» не довелося почути ті яскраві перли, які баба Ганя, ображена недовірою, вихлюпнула на необачного Трапатоні. Представники цієї поважної організації відкрили би для себе не тільки багато цікавого, але й нового.
Також треба зазначити одну дивну річ… А саме… Жоден львів’янин під час сварки вже після першої хвилини взаємних звинувачень не пам’ятає причини, з якої саме розпочалася сварка. Коли ж хтось пам’ятає цю причину, то це не справжній львівський пан або панянка. Не вірите? Ну то самі перевірте… Коли вам доведеться стати свідком палкої львівської суперечки, підійдіть та спитайте: що трапилось, шановні? Чи: з якої причини, шановні, такий галас? Запитайте так — і ви збагнете, що вони не пам’ятають, із чого все розпочалося і яка тому причина. Бо це вже неважливо, їй-богу! Головне у Львові — не причина, а, зрештою, сам процес! І то, якщо ви необачно наважитесь втрутитись у цей процес взаємних звинувачень, то неодмінно пошкодуєте, шановний. Вас одразу зроблять крайнім і швиденько, залюбки переключаться сваритися з вами, при цьому дивуючись вашому вихованню та поганим манерам.
Коли ж ви стримаєте свою цікавість і, ставши осторонь, просто дослухаєте львівську сварку до кінця, то вашому здивуванню не буде меж. По-перше, сварка скінчиться зненацька — так само, як і почалась. По-друге, максимальне продовження цієї сварки не може перевищувати трьох хвилин. (Справжньому львів’янину цього досить, аби добряче випустити пару). Коли ж хоч на секундочку цей термін перебрали, знайте — сваряться не львів’яни, а гості міста. І по-третє, якщо після сварки ті, що сварилися, не вирушили одразу до найближчої кав’ярні на кавусю, — це також не справжні корінні львів’яни… Це ті, що просто так собі мешкають у Львові.