Хруня, миттєво заспокоївшись, захоплено дививсь на шефа та заздрісно прислухався до його блаженного гарчання. Що стосується Джовані, то, віддамо йому належне, він протримався досить довго. Коли ж останні сили покинули його, він, втративши свідомість, безсило ляпнувся у сніг.
Велетенський бой розплющив очі та сумно позіхнув. Обережно, двома кігтиками, підняв Джовані з землі та підніс упритул до свого обличчя його тільце. З ніжністю подививсь на нього, зітхнув та рушив до пожежної машини. Однією лапою схопившись за брандспойти, витягнув її зі снігу. Потім відчинив якийсь відсік, усередині якого містилась клітка.
— Шеф, шеф, стривайте! — отямившись, прогорланив Хруня та мерщій поліз на пульт, до брандспойтів. — Не кидайте його у центрифугу! Треба творчо ставитись до роботи! Підкиньте цього нікчему вгору, а я на льоту його заарканю!
Шеф іще, певно, досі не міг відійти від конфузу, тому він мляво озирнувся на Хруню та здивовано знизав плечима.
— Все, шеф, я готовий! — заверещав захоплено Хруня, вмостившись за брандспойт. — Тепер підкидуйте героя якомога вище, і я зроблю йому приємно! — виголосив він, зареготавши, та ретельно прицілився.
Велетень іще раз здивовано глянув на непритомного Джовані, а потім щосили зафутболив його в небо. Тільце Джовані підлетіло чи не до самих хмар та звідти почало падати на землю. Хруня, старанно сопучи, прицілився та стрельнув. Із брандспойту вилетіла сітка, складена у кулю. Вона мішком ухопила непритомного Джовані та сама одразу затягла його у брандспойт.
Щасливий Хруня аж зайшовся від реготу:
— Не довго смердючка смерділа, бо помста її наздогнала, поста її наздогнала і хвацько її упіймала. Хі-хі-хі! Ха-хі-хі!
— Заткни пельку! — привів до тями Хруню строгий голос дебелого дядька у строгому костюмі. — На, швидше жери цю подобу! — наказав він, недбало кинувши йому пігулку. — Ще купа роботи на сьогодні, а треба ж поділити ці ґудзики.
— О, шеф, ви вже при параді? — захоплено вигукнув Хруня та ковтнув таблетку. — А як будемо ділити ґудзики? По-чесному чи як завжди?
— По-чесному — як завжди, — незадоволено буркнув у відповідь шеф та, піднявши зі снігу непритомного Гулю, закинув його у машину. — Його пігулку зекономимо… Хоча я не уявляю, як цей боягуз збирається дивитися на боксерський мордобій.
— А він буде дивитись із за заплющеними очима, — невдало пожартував робітник у пожежній робі, хихикнувши голосом Хруні. Зненацька з-під снігу виліз промерзлий до кісток Бравісимо. Він обтрусився та підбіг до дядька в строгому костюмі.
— Мільйон разів перепрошую на слові, вельмиповажний пане бой, але ви щойно щось казали про розподіл чесний… То, я подумав, може, мені варто нагадати вашій милості про себе та про моє нікчемне існування?
— Ні, не варто, — недбало кинув дядько та рушив до водійської кабіни.
— Але ж ви обіцяли розподілити все на рівні частки… — захлипав Бравісимо. — То чи можу я мати надію, вельмишановний пане бой, що ви дотримаєтесь слова?
— Ні, не можеш, — ледачо, з огидою відповів той.
— Але чому? — розгублено та затинаючись, занив Тоні.