— Напевно, ви саме та особа, яка не мала змоги одразу відрекомендуватись особисто? — ледь стримуючи посмішку, запитала у серйозної ворони баба Ганя.
— Так, це я, — владно мовила ворона.
І знову запала тиша.
— Ви нас покликали, аби помовчати? — здивовано посміхнувшись, запитала Лада.
— Слухайте, шановна, — втрутилася бабця, звернувшись до мовчазної ворони. — Ви добре почуваєтесь? Вас не вкачало? Може, вас таки нудить? То ви не соромтеся — кажіть.
— Так, мене нудить, — ледь відкриваючи дзьоба, відповіла ворона. — Мене нудить тоді, коли хтось пхає свого дзьоба у чужі справи.
— Перепрошую, то це серйозні симптоми, — ввічливо мовила баба Ганя. — Не можна так недбало ставитись до власного здоров’я. Ви зарядку робите щоранку? Чи абияк?
— Я не роблю зарядку взагалі, — ледве стримуючи гнів, прошепотіла зла ворона.
— О, будь ласка! Ось і результат! — плеснувши в долоні, вигукнула баба Ганя. — А недбальство — пряменький шлях до грипу! Професор Тарасюк так і говорить: зарядка — це антибіотик проти грипу! А із загартовуванням у нас що? Порядок чи така ж морока? Якщо морока, то професор Сорока радить починати гартування саме з обтирання. А щоденне обтирання має плавно переходити в купання…
— Та помовчіть нарешті хоч хвилину! — не витримавши глузувань, прогорланила ворона.
— Тихо! — зненацька крикнула баба Ганя. — У вас тіпається праве око, — вже пошепки додала вона. — Це нервове чи просто класний фокус? Ні-ні… — знову зненацька сплеснувши в долоні, радісно скрикнула баба Ганя. — Це ви демонструєте нам фокус! Стовідсотково — фокус! Нервами сіпати так оком неможливо! Ви знаєте, мій давній друзяка професор Тарасюк теж виробляє неймовірні фокуси. Уявіть собі, він легко може махати своїми вушками! Не чіпаючи їх руками! Уявіть собі! Сидить, виписує рецепт і одночасно махає вухами! Туди-сюди! Сюди-туди! Фантастика! Це, я вам скажу, такий фокус, що тут і цирк відпочиває! Бо професор Тарасюк цей трюк завжди робить ненапружено та грандіозно! Так само, як оце і ви… — І тут баба Ганя чомусь перейшла на шепіт. Вона багатозначно нахилилася до нервової ворони і таємниче прошепотіла:
— Сподіваюся, ви знайомі з професором Тарасюком?
— Ні, — намагаючись приховати роздратування, буркнула ворона.
— Не переживайте, — баба Ганя по-змовницьки підморгнула оком, — я вас познайомлю. Він, як людина широкої натури, люб’язно відкриє вам секрети свого трюку… А це, я вам скажу, вже зовсім інший, професійний, рівень! Уявіть собі, ви легко тіпаєте оком та ще й махаєте вухами! Два в одному! Фантастика! Це ж справжнє крем-брюле! Та будь-який цирк одразу забере вас з ногами та руками… Тобто з крилами, — чемно виправилась вона. — Ну, як пропозиція — перспективна? Я просто зараз можу передзвонити Тарасюку…
— Дякую, іншим разом… — льодяним голосом відповіла трохи розгублена ворона. — Пропоную не гаяти більше часу на дурниці, а відразу перейти до справи, — вже зосередженіше мовила вона. — Мушу зазначити, що вам, шановні, не пощастило: ви вляпались у вкрай неприємну історію. Те, до чого ви ставитесь як до забавки, дуже швидко стане для вас драмою. Жодна нормальна людина, будучи на вашому місці, не ризикнула б лізти туди, куди її не просять. Але ви — яскраві представниці вибраного класу багатіїв. Ви розбещені своїм безпроблемним, затишним життям. І ваша нездатність відчувати небезпеку зіграє з вами злий жарт. За свою самовпевненість ви будете покарані. І якщо зараз вам забракне глузду зупинитись, то вже потім буде пізно. Повірте, вам ніхто не допоможе. Ані ваш усемогутній батько, ані його великі гроші. У вас немає жодних варіантів.
— Це погроза? — спокійно запитала Лада.
— Ні, це — дружня порада, — довірливим голосом відповіла ворона.
— О, до речі… — вигукнула баба Ганя, ніби щось згадавши. — А ви, шановна, випадково не місцева багатійка Мальва?
— Так, це саме я, — пихато задерши дзьоба, велично промовила вона. Потім, нахилившись у бік Лади, багатозначно їй прошепотіла:
— Сподіваюсь, вам відомо, що у Львові я маю майже таку саму владу, як і ваш батько — банкір пан Макс Гай?
— Ні, мені це невідомо… — грубо відповіла Лада, роздратована тим, що її батька було згадано саме в такому порівнянні.
— Ну, то майте на увазі, — посміхнувшись, мовила ворона.
— Так-так, ми візьмемо це до уваги, — втрутившись до розмови, награно чемно викрикнула баба Ганя. Потім вона нахилилась до Лади та навмисне голосно прошепотіла: