Він повернувся до Кембриджа з відчуттям, що йому вже повних двадцять, а справжнє життя його оминає. (Інші також переживали пригнічення останнього курсу. Навіть завжди життєрадісний Ян Пілкінґтон-Мікса впав у глибоку зневіру; хоча щасливо заявляв, що збирається стати кінорежисером і має намір поїхати на південь Франції, як тільки закінчить Кембридж, «тому, — сказав він безтурботно, — що кінорежисери потрібні саме там».) Як і в Раґбі, заспокоєння він знаходив у навчанні. Інтелект людини мусить вибирати /між удосконалення життя і праці, казав Єйтс, а позаяк досконале життя проходило повз нього, то він налягав на роботу.
Це був рік, коли він дізнався про сатанинські вірші. Кожен, хто збирався здавати іспит на ступінь бакалавра з відзнакою, мав вибрати три «спеціальні теми» з широкого кола питань і зосередитися саме на них. Він вибрав історію Індії періоду боротьби за незалежність проти британців у час від повстання 1857 року аж до проголошення Незалежности в серпні 1947 року; а також надзвичайне перше століття історії Сполучених Штатів 1776-1877 років, від Декларації про незалежність до кінця періоду після Громадянської війни, відомого як Реконструкція; і ще третю тему, вперше запропоновану того року під назвою «Мухаммед, постання ісламу й раннього халіфату». У 1967 році мало студентів-істориків цікавилися Пророком ісламу, по суті, настільки мало, що призначений викладач курсу скасував свої лекції і відмовився керувати кількома студентами, які вибрали цю тему. Стало зрозумілим, що предмет не читатиметься й треба вибрати іншу тему. Решта студентів таки відмовилися писати роботу про Мухаммеда й пішли до інших викладачів. А він відчував, як давня впертість здіймається всередині його єства. Якщо цю тему вже запропонували, то її не можна скасувати, допоки хоча б один студент хотітиме її досліджувати; таким було правило. Йому таки хотілося вивчати це питання. Він син свого батька, безбожника, проте зачарованого богами й пророками. Він — також має стосунок, хоча б частково, до мусульманської культури, що пустила глибоке коріння у Південній Азії, і є спадкоємцем образотворчих, літературних і архітектурних надбань моголів та їхніх попередників. Був сповнений рішучости досліджувати саме це коло питань. Залишалося тільки знайти історика, який погодиться керувати його роботою.
З трьох великих істориків, які співпрацювали у той час з Кінґз-коледжом, Крістофер Морріс був найбільш публікований, найавторитетніший, знавець політичних думок епохи Тюдорів, історії релігії та історії Просвітництва, тоді ж бо як Джон Солтмарш ввжався одним із найбільших диваків університету з його сивим волоссям, старомодними бакенбардами, із теплою білизною, що виглядала з-під манжетів штанин понад взутими на босу ногу сандалями, а також неперевершеним фахівцем з історії коледжу і капели, або ж, кажучи ширше, знавцем історії краю; його частенько бачили, як він з рюкзаком за плечима тупцював сільськими стежками навколо Кембриджа. Обидва — і Морріс, і Солтмарш — вчилися у Джона Клепгема, засновника економічної історії, й обидва сходилися на думці, що третій член історичної трійки у Кінґз-коледжі Артур Гібберт, медієвіст, є найвидатнішим з них, геній, який згідно з університетською леґендою на своїх випускних екзаменах відповідав на запитання, які він знав найменше, щоб устигнути відповісти у відведений час. Тому було вирішено звернутися до Гібберта — найдостойнішої людини в цій справі; і він погодився стати керівником без жодних зволікань. «Я не фахівець у цій області, — сказав він скромно, -проте дещо знаю, і якщо ви згодні працювати під моїм керівництвом, то я охоче вам допоможу».
Таку пропозицію з вдячністю прийняв упертий студент, який стояв у кабінеті професора й сьорбав зі склянки херес. Ось така дивна ситуація. Спеціальну тему про Мухаммеда, постання ісламу й раннього халіфату раніше в коледжі не пропонували; й 1967-1968 навчального року її вибрав лишень один затятий студент; а в наступні роки через брак інтересу цієї теми взагалі не пропонували. Для єдиного студента вивчення цього питання стало втіленням мрій його батька. Життя Пророка й народження нової релігії досліджувалися як історичні події, аналітично, розсудливо, належним чином. Тему наче спеціально придумали для нього.
На початку їхньої роботи Артур Гібберт дав йому пораду, про яку він ніколи не забував. «Ніколи нічого не пиши на тему історії, — казав Гібберт, — допоки не почуєш, як говорять її люди». Над сказаним він думав упродовж років, і зрештою, порада перетворилося на цінну керівну засаду в галузі художньої літератури. Якщо ти не чуєш, як говорять люди, то не знаєш достеменно і не можеш — тобі не варто — щось про них розповідати. Словом, те, як говорять люди, короткими чи довгими фразами, а чи плавними періодами, характеризує їх з багатьох боків: свідчить про їхнє місце народження, належність до соціального класу, розповідає про їхню вдачу, спокійну чи сердиту, співчутливу чи холоднокровну, лайливу чи розважливу, ввічливу чи грубу. Вистачило б навіть цієї науки від Артура Гібберта. Проте він дізнався значно більше. Перед ним відкрився світ. І в тому світі народжувалася одна з найбільших світових релігій.
Були собі кочівники, які почали вести осілий спосіб життя. Будувалися нові міста. Мекку заснували лише кілька поколінь тому. Ясріб, пізніше перейменований у Медину, був групою таборів біля оази, обнесеної нетривкою стіною. Вони незатишно почувалися в новому міському оточенні, й зміни багатьом не подобалися.
Кочове суспільство було консервативним, переобтяженими правилами, цінували гуртовий добробут значно вище, ніж індивідуальну свободу, проте кожен у ньому знаходив собі місце. В кочовому світі панував матріархат. Під захистом великих родин навіть сироти могли одержати притулок і відчуття ідентичности й належности. Тепер усе змінювалося. В місті панував патріархат, сім’ї зменшувалися. Кількість позбавлених громадянських прав збільшувалася, і саме вони ставали дедалі неспокійнішими. Проте Мекка процвітала, і її правлячу старійшину все це задовольняло. Тепер перехід майнового спадку здійснювався по чоловічій лінії. Це також влаштовувало правлячі родини.
Біля воріт міста стояло три храми з трьома богинями: ал-Лат, Манат і ал-Уззи. Крилатими богинями, таким собі благородними птахами. Або ж ангелами. Щоразу, коли торговельні каравани, за чий рахунок збагачувалося місто, виходили в далекі країни чи поверталися додому, то обов’язково зупинялися біля одного із храмів і давали пожертви. Або, послуговуючись сучасною лексикою: платили податок. Найбагатші родини Мекки тримали під контролем ці храми, і їхні статки значною мірою мали «жертовне» походження. Крилаті богині перебували в центрі економіки нового міста, урбаністичної цивілізації, що саме зароджувалася.
У середмісті в будівлі, відомій як Куб, або ж Кааба, стояли ідоли сотень богів. Одна із статуй, аж ніяк не найпопу-лярніша, була божеством, що називалося ал-Лаг і означало бог, так само ал-Лат означало богиня. Незвичайність ал-Лага полягала в тому, що він не мав якоїсь конкретної сфери відповідальносте, себто не був богом дощу чи богом багатства, богом війни чи богом кохання, а вважався таким собі розпливчастим богом, тобто богом усього. Могло так статися, що ця неконкретність і спричинилася до його відносної непопулярности. Адже люди, даючи богам пожертви, зазвичай робили це з певною метою, за здоров’я дитини, за процвітання підприємства, від посухи, від сварок, за любовні стосунки. Люди надавали перевагу богам-фахів-цям у своїй сфері діяльности перед богами загальними і всебічними. Проте згодом ал-Лаг стане богом, славнішим за будь-яке поганське божество.
Людиною, яка видобуде ал-Лага з майже забуття і стане його Пророком, перетворивши його на рівню або ж принаймні у рівноцінного старозавітному Богу Сущому і новозаповітному Богу-Трійці, буде Мухаммед ібн Абдулаг з роду Бану-Хашим (який у дитинстві потрапив у скрутне становище), сирота, що жив у дядьковому домі. В підлітковому віці він почав подорожувати зі своїм дядьком Абу Талібом у торговельних справах до Сирії. Під час тих подорожей він майже напевно зустрічався з першими християнами, вірними несторіанської секти, і чув їхні історії, в яких старозаповітні й новозаповітні історії пристосовувалися до місцевих умов. Відповідно до несторі-анців, Ісус Христос, наприклад, народився в оазі під пальмовим деревом. Пізніше в Корані архангел Джебраїл відкрив Мухаммеду суру, відому як «Майрам», себто Марія, в якій Ісус народжується в оазі під пальмовим деревом.