Він полетів назад до Лондона, де йому зробили корекцію повік, і тепер вони виглядали як звичайними; відтак святкували другий Міланів день народження, двадцятий Зафарів, а тоді йому виповнилося п’ятдесят два. На його день народження прийшла Самін з двома доньками, а також Полін Мелвілл і Джейн Велслі, а кілька днів потому він повів Зафара на центральний корт Вімблдону, де у півфіналі Сампрас переміг Генмана. Якби не поліцейські, то життя здавалося б цілком нормальним. Старі хмари потрохи розвіювалися, проте нові не барилися. «Незгода між Е. і мною щодо проживання у Нью-Йорку загрожує нашому шлюбові, — написав він у своєму щоденнику. — Я не бачу виходу. Нам доведеться проводити час окремо, я — у манхеттенській квартирі, вона — у Лондоні. Але як витримати розлуку з маленьким чудовим хлопчиком, якого я так люблю?»
У середині липня вони на дев’ять тижнів поїхали до Ґробових у Бриджгемтон, і саме в цей час він піддався своїй міленіумній ілюзії.
Навіть якщо хтось і не вірив, нібито вже у дуже близький міленіум, себто на сам кінець тисячоліття, відбудеться друге пришестя Христа, то можна було спокуситися романтичною «міленіумною» ідеєю, буцімто день, який настає один раз на тисячу років, принесе величезні зміни, і життя усього світу й окремих людей в ньому в наступному міленіумі, що вже зароджувався, стане ліпшим. Ну, сподіватися не заборониш, подумав він. Зміни таки настануть, співав Сем Кук 1964 року, і слова того гімну відлунювали у його вухах.
На початку серпня 1999 року міленіумна ілюзія, що охопить його єство і змінить його життя, постала перед ним у вигляді жінки — тільки подумати! — на острові Ліберті. Далебі, просто смішно, що він зустрів її під статуєю Свободи. В художньому творі символізм такої сцени мав би величезне смислове навантаження. Проте реальне життя іноді втовкмачує тобі якусь думку, аби переконатися, що ти зрозумів її; тож у його реальному житті Тіна Браун і Гарві Вайнстайн[269] влаштували дуже бучну вечірку на острові Ліберті з нагоди заснування свого журналу «Ток», якому не судився довгий вік. У небі спалахували феєрверки, Мейсі Ґрей співала: I try to say goodbye and I choke. I try to walk away and I stumble[270], а список гостей мав надзвичайно широкий спектр — від Мадонни і, власне, аж до нього. Того вечора йому не зустрілася Мадонна, а то б він запитав про ті слова, які її помічниця Каресс сказала телевізійному продюсерові, що надіслав їй примірник «Землі під її ногами», сподіваючись отримати прихильний коментар великої леді — зрештою, книжка була про відому, хоча й уявну, рок-зірку. «О ні, — сказала Каресс, — Мадонна не прочитала книжки. Вона пошматувала її». (Коли ж вони із Зейді Сміт таки здибали Мадонну кілька років потому на гулянці журналу «Веніті феар» з нагоди вручення «Оскарів», то вона говорила лишень про лондонські ціни на нерухомість у районі Марбл-Арч, і йому не хотілося порушувати питання із пошматованою книжкою, бо вони із Зейді щосили намагалися втриматися від сміху, дивлячись на високого, ефектного, молодого італійського жеребця, чиє улесливе шепотіння, здається, справило враження на міс Чікконе: «Ви ж бо італійка, правда? — питав він, нахилившись ближче. — Я одразу бачу,»)
Елізабет залишилася у Бриджгемтоні з Міланом, а він поїхав у місто із Зафаром, Мартіном та Ізабель. З дерев на острові Ліберті звисали світлові гірлянди, від води здіймався холодний літній бриз; вони ж нікого не знали, а коли споночіло, то вже годі було когось упізнати, проте все було просто чудово. Перегодя під китайським ліхтариком біля п’єдесталу велетенської мідної жінки він лицем до лиця зіткнувся з Падмою Лакшмі й одразу збагнув, що десь її уже бачив, або ж її фотознімок, ага, в італійському журналі, де було вміщено також і його фото, і він пригадав, що йому тоді подумалося: «Якби колись я здибав цю дівчину, то все — я своє відспівав, як кажуть американці, «моя гуска засмажена», себто я пропав. Тепер одразу промовив: «Ви та чарівна індійська дівчина, яка вела передачу на італійському телебаченні й повернулася до Америки, щоб стати актрисою». Не могла повірити у його поінформованість, тому засумнівалася, чи він насправді той, ким він, на її думку, був, і змусила його назватися, й одразу крига скресла. Говорили не довше кількох хвилин, однак устигли обмінятися номерами телефонів, і наступного дня, коли він зателефонував їй, лінія була зайнята, бо саме тієї миті вона намагалася додзвонитися до нього. Він сидів у своєму авто біля бухти Мекокс-Бей і вдихав міцний аромат засмаженої гуски, що долинав до нього через мерехтливу гладінь води.
Він був одруженим чоловіком. Удома на нього чекала дружина з дворічним сином, і якби у сім’ї панувала злагода, то він неодмінно збагнув би очевидну істину, що видіння, котре уособлювало, як йому здавалося, геть усе, на що він сподівався у своєму майбутньому — міс Свободу з плоті й крови — це просто міраж, а піти за цим видінням так, ніби воно було реальним, означало б накликати на себе біду, завдати непомірного болю дружині й звалити великий тягар на саму Ілюзію — американку індійського походження, яка мала величезні амбіції й потаємні плани, що нітрохи не збігалися із його глибинними бажаннями.
Саме її прізвище й ім’я були великим дивацтвом — іменем, розламаним після розлучення її матері надвоє. Вона народилася як Падмалакшмі Вайдянатан у Делі (хоча більшість її родини, що належала до тамільських брахманів, жила в Мадрасі), однак її батько Вайдянатан покинув її та її маму Віджаялакшмі, коли вона мала тільки рік. Віджаялакшмі швиденько позбулася прізвища свого колишнього чоловіка, перетворивши своє ім’я та ім’я доньки на ім’я і прізвище. Невдовзі після цього вона з донькою переїхала до Нью-Йорка, де працювала медсестрою в Інституті Слоуна-Кеттерінґа з дослідження раку, відтак перебралася до Лос-Анджелеса й вийшла заміж удруге. Падма не бачилася з батьком, аж поки їй виповнилося майже тридцять. Ще одна жінка без батька. Знову у його житті знайшлося місце для романтичного.
«Ти погнався за ілюзією і заради неї зруйнував сім’ю», — скаже Елізабет, і вона матиме слушність. Привид Свободи виявився міражем оази. Здавалося, ця жінка містить у собі його індійське минуле й американське майбутнє. Вона була вільною від тієї обережности й переживань, що терзали їхнє з Елізабет життя, яких Елізабет ніяк не могла позбутися. Вона була мрією про відмову від теперішнього життя і початок нового життя — американським маренням про корабель «Мейфлауер», яким перші колоністи прибули до Америки — ще знадливішого, ніж її врода, а врода її була яскравіша за сонце.
Удома сталася ще одна велика сварка, бо вони ніяк не могли дійти згоди. Бажання Елізабет чимшвидше мати ще дітей, чого він не хотів, наражалося на шалений опір з боку його мрії про свободу в Америці, якої вона боялася і яка за тиждень погнала його до Нью-Йорка, де в номері готелю «Марк» Падма сказала йому: «Всередині мене є погане «я», і коли воно виринає на поверхню, то прибирає до рук усе, що йому подобається». Навіть ось таке відверте застереження не змусило його кинутися додому до свого подружнього ложа. Ілюзія виявилася надто потужною, щоб бути розвіяною очевидною реальністю. Вона не могла стати тією мрією, яку він у ній бачив. Вона мала до нього справжні почуття, в чому він потім переконався, проте надзвичайно перемінні почуття. Її амбітність часто брала гору над її почуттями, і вона забувала про них. Їхнє життя стане до певної міри спільним — вісім років від першої зустрічі до остаточного розлучення, немаленький проміжок часу — і, зрештою, вона неминуче розіб’є його серце так само, як він розбив серце Елізабет. Зрештою, вона стане найкращою відплатою за Елізабет.