Тим часом у кропивнянців зчинилася паніка. Спочатку вони неохоче роззиралися на всі боки, тоді кинулися до куреня, за якусь хвилину вибігли з нього і заходилися нишпорити у траві та кущах. А найпроворніший кинувся до інших куренів. Повернувшись, розвів руками і гукнув воронівцям:
— Ну нема в нас свіжого сала! І в сусідів теж нема!
Колотнеча ляснув долонями об коліна і заволав на ввесь острів:
— Хлопці, біжіть швидше сюди! Ви такого зроду ще не бачили!
ГОСПОДАР ДНІПРА ПРИХОДИТЬ НА ПОМІЧ
Заскрипіли колеса, почулося кінське іржання. З-за комишів вигулькнуло два вози, в які було впряжено по четвірці коней. Обіч них кружляло чоловік з десять.
— Ви чиї будете, хлопці? — гукнув Грицик.
— Іркліївські ми, — дзвінким голосом відказав рудий хлопчина, майже Грициків ровесник.
Грицик широко заусміхався:
— Отже, земляки! — сказав він.
— А ти ж чий?
— Воронівський. Був колись. А тепер вже й не знаю, чий.
— Чекай, чекай… — Рудий наблизився впритул. — Та це ж Грицик, джура Швайків!
— Колишній, — уточнив Грицик. — Тепер мені самому джура потрібен.
— Ну, джуру нині знайти неважко. Тільки свисни — і з десяток сиріт вродяться, як з-під землі. А ти ж чого тут стовбичиш — мо’, виглядаєш когось?
— Та вас же й виглядаю. Мені велено переправляти всіх на правий берег.
— А лівим що — вже не можна їздити?
— Та можна, але тут за кожним вашим кроком стежитиме татарин. А вони ж не всі до нас приязно ставляться. Ще налетять на вас. Як нещодавно на нас пробували. Тож мене й поставлено, щоб ви переправлялися на правий берег.
— А там що — невже татарів дідько вхопив?
— Та ні, за Чорним лісом трохи ще водяться, — усміхнувся Грицик. — Тільки Колотнеча до Дніпра їх і близько не підпускає. Так що можете їхати без зайвих очей. Та не баріться, бо Вирвизубові ви он як потрібні!
Так, Вирвизубу з товариством незабаром буде чимало роботи. Скидається на те, що татари от-от визирнуть з Криму, аби чимось підживитися. І є гарна нагода скубнути їх під час переправи через Дніпро. А для цього потрібно багато сил. Тому Вирвизуб і розіслав своїх людей по всіх усюдах за поміччю. По правому березі пішли збирати уходників черкаські хлопці, а по лівому — Грицик.
Як він і гадав, подорожувати уздовж Дніпра було не так уже й небезпечно. Замість козаків, що подалися з Вирвизубом у пониззя Дніпра, прийшли нові козаки, які також мріють залити татарам сала за шкуру.
Дивно якось виходить: ще зо п’ять років тому слова «козак» майже ніхто й не чув. Більше казали — уходники, здобичники. А тепер без «козак» і не обійтися.
А місця тут, біля Переволочної, гарні, є де розгулятися. А надто зараз, коли починається справжнє літо. А от у Криму, куди подався Швайка, мабуть, уже припікає.
Швайка… Ще й досі Грицик тримав на нього образу. Це ж треба — скільки часу провели разом, скільки небезпек перебороли, — і на тобі, розділилися. Саме в той час, коли в Криму так багато роботи…
Про те, що було у Швайки на думці, Грицик здогадався ще минулого року. Хоча Пилип і словом не обмовився про свій задум. Проте Грицик таки має два добрих ока і кебету в голові. Тож чи не відразу завважив, що у Швайки було ніби два життя — денне і нічне. Вдень Пилип, як і всякий заможний татарин, розгулював базарами, їздив у гості до інших заможних татарів чи зустрічався з ними в лазнях. Серед його друзів був навіть Басман-бек, який, кажуть, вишукував усіляких ворогів та чужоземних вивідників. А от уночі…
Якось, це було в Корчеві — Пантикапеї[18], Грицикові серед ночі привиділося, ніби у шатрі хтось ходить. Прокинувся — тихо. Навіть подиху Швайки не було чутно. Покликав Грицик Пилипа, однак той не відповів. Та й як він міг відповісти, коли його місце було холодне. Вийшов Грицик з шатра, озирнувся — ніде нікого. Свиснув, підкликаючи Барвінка — але й за ним слід прохолов.
Повернувся Швайка тільки під ранок.
— Де ти був? — запитав його Грицик. — Я тебе чекав-чекав, а ти мов у воду впав.
— А мені чогось не спалося, — відказав Швайка. — Тож я трохи прогулявся.
— Сам?
Швайка поглянув на Грицика невинними очима.
— Звісно, сам, — відказав він. — А що?
— А те, що Барвінка теж не було.
— То ми той… удвох прогулялися.
Теж саме трапилось і наступної ночі. Проте Грицик уже був на сторожі. Щойно Швайка вийшов з шатра, він теж схопився на ноги. Тоді й розізнав, що Швайка їхав у степ, щоб побалакати з якоюсь людиною. А Барвінок їх сторожував. Він навіть загарчав на Грицика, коли той трапив йому на очі.